«Із мене вирвали серце і душу…» — говорить Людмила Лівенко з Дроздівки Куликівської громади. Її син — командир Першого лінійного батальйону територіальної оборони (колишнього 162-го батальйону 119-ї окремої бригади ТрО) підполковник Андрій Лівенко загинув 1 серпня під час виконання бойового завдання на Сумщині.
Вуж або Батя — такими позивними його нагородили за те, що вмів пробратися всюди, щоб добути для свого батальйону належне забезпечення, і був для своїх підлеглих-побратимів справжнім батьком. Для Андрія Петровича, як для офіцера, війна почалась у 2014 році, він тричі був у зоні АТО. А 2022-го під його керівництвом військові та цивільні, які за лічені дні стали воїнами, захищали Чернігів у перші дні повномасштабного російського вторгнення і не дали ворогу захопити наше місто.
Андрій Лівенко нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня, а також численними медалями, зокрема «За оборону Чернігова» і «Хрест Свободи» від Православної церкви України.
Після оборони Чернігова Перший лінійний батальйон ТрО продовжив службу на найгарячіших ділянках фронту, а комбат Лівенко залишався зі своїми воїнами до останнього свого подиху.
Усі, хто знав Андрія Петровича особисто, згадують його як справжнього офіцера, якого поважали побратими, як людину честі та мужності, як скромного, небагатослівного і людяного командира.
— Я дуже пишаюся своїм сином! — крізь сльози говорить Людмила Миколаївна. — І тепер єдине моє бажання — лежати поряд із сином, оскільки я майже 5 років війни «ішла» дорогами його батальйону (разом з односельцями плела маскувальні сітки, допомагала з продуктами та іншим необхідним). І в батальйоні мала власний позивний — Бабуся…
Поховали Андрія Лівенка 10 серпня в Чернігові. Разом із матір’ю його оплакують батько Петро Андрійович, сестра Леся зі своєю родиною, 19-річна дочка Марія, дружина Ірина.
Джерело: "Гарт", Аліна КОВАЛЬОВА
"Час Чернігівський" писав про таке:
