Газовик з Чернігова Михайло Руденко: «В Олександрівці на нас тік розплавлений рубероід»

08 ЛИПНЯ 2022, 10:46

1120

Газовик з Чернігова Михайло Руденко: «В Олександрівці на нас тік розплавлений рубероід»

Михайло Руденко

Комунальники та працівники критичної інфраструктури - ось ще один фронт, ше одна невидима армія, яка вела власну боротьбу з кількома безжальними ворогами - росіянами, вогнем, руйнаціями та небезпекою.

Мирні та непоказні у звичайному житті газовики - на війни були вимушені поратися з різними задачами: гасити пожежі, працювати під обстрілами, возити ліки хворим та породіль до лікарні.

24 лютого йому подзвонив син і сказав, що почалася війна. Всі тоді телефонували один одному, аби сказати це слово – війна. Казали його вголос, але не приймали і не вірили, не розуміли. Михайло теж ніколи не був у такій ситуації, але подумав – треба готуватися до чого завгодно. На роботі якраз був вихідний, тому допоміг батькам облаштувати гараж під додатковий прихисток –  сам зробив буржуйки, лежаки, підготували запаси води, повідомляє сторінка підприємства «Чернігівгаз».

Перша робоча зміна Михайла випала на 3-й день повномасштабного вторгнення росії. Він - слюсар з аварійно-відбудовних робіт у газовому господарстві аварійно-диспетчерської служби, 10 років працює на підприємстві. Відтоді додому вже не повертався, лише пару разів заскочив взяти найнеобхідніші речі, і постійно був на роботі.

«Прийшов на роботу, перевдягся у спецодяг, розпитав, які тепер виклики – під час війни. Поїхав на Олександрівку – там після обстрілу горів будинок і машина під навісом. Полізли з нашим водієм під той палаючий навіс, з якого на нас тік розплавлений рубероїд, бо якраз там газовий кран, і його треба було перекрити. Дуже багато було зруйнованих будинків, пожеж», - розповідає газовик.

І пояснює: за правилами працівники газового господарства мають виїжджати на місце пожежі разом з рятувальниками, якщо об’єкт газифікований. Траплялося виїжджати поночі - горить будинок, люди поливають його і сусідні, щоб вогонь не перекинувся, поки рятувальники їдуть. Труба газова перебита повністю, і крани, і фланцеві з’єднання, всі прокладки повигорали.

«Ми збиваємо полум’я двома вогнегасниками, намагаємося підійти до того стояка, щоб перекрити, а воно знов і знов спалахує. Вже поки рятувальники не загасять таке полум’я. Бувало, що настільки хвіртки розпечені, що не могли відчинити – доводилось шукати воду, аби полити. Якось під час роботи мені упала палаюча дошка на плече, і мене просто люди поливали водою зі спини», говорить Михайло.

Але, мабуть, найскладніше було ходити в «сіру зону». Навіть військові не знали, що там тоді відбувалося, газовики їздили буквально на власний страх і ризик.

«Почуєте вистріл, «вихід» - падайте, у вас 3-4 секунди. Так ми ходили в район лижної бази від Епіцентру, пішки. Бо була пожежа, і треба було перекрити газ, зупинити її, а проїхати туди вже не можна було. На тому ж Епіцентрі, коли горів ГРП (газорегулюючий пункт)  і ми там працювали, почався мінометний обстріл. Ну що, почули свист – сховалися перечекати. Куди сховалися? Та за той же ГРП, там більше поряд нікуди», - пригадує Михайло Руденок.

Сон та відпочинок - теж на роботі, в одязі на матрацику біля входу. Михайло розповідає, - коли вперше після завершення активних бойових дій в Чернігові поїхав додому ночувати, колеги підколювали – мовляв, невже спав роздягнений?

«Ті чернігівські працівники, керівники, які могли добратися додому, позвозили свій одяг тим, хто добратися не міг. В ньому і ходили, в тому числі чоловіки, у жіночих светрах нашої голови правління. Але знаєте, тоді на це ніхто не зважав. Бо треба було робити свою роботу – як рятувальники, як інші всі.  Якби ми кожен сам по собі – хочу роблю, хочу не роблю, -  у нас би згоріло півміста. А за рахунок того, що один одному допомагали – втрималися», - каже Михайло Руденок.

Ніхто тоді роботу не ділив. Наприклад, один з директорів компанії спільно з іншими працівниками лагодив дах установи, коли в нього прилетіло.

Крім того, Михайло ще й займався волонтерством – зокрема, допомагав знайти ліки для людей з бомбосховища, дітей, які почали сильно хворіти.  А одного разу навіть возив жінку з бомбосховища народжувати, коли у неї почалися перейми. В пологовому будинку газовикам доручили ще кількох породіль, яких потрібно було розвезти по домівках та укриттях.

Михайло дуже хоче, щоб у цих дітей було мирне та щасливе майбутнє. Після перемоги мріє нарешті зустрітися зі своїм сином, який зараз в евакуації, і взяти відпустку, бо поки - не на часі, треба тримати енергетичний фронт.

Читати також: Чернігівське комунальне підприємство залишило жителів приміської громади без води

Схожі новини

Як фотоапарат, який вкрали росіяни, допоміг ідентифікувати окупантів

23 ЛЮТОГО 2024, 13:40

У Чернігівській ОВА розповіли як працюють для прозорості тендерів

23 ЛЮТОГО 2024, 12:45

Наталія квасить зеленки в 200-літровій дубовій бочці, що залишилась від батька. Кожен гриб чистить зубною щіткою

23 ЛЮТОГО 2024, 12:34

Чернігівці поширили фейк про військкомат: здебільшого постили чоловіки або ухилянти

23 ЛЮТОГО 2024, 11:36

Плюс троє суддів на Чернігівщині. Де побільшало слуг Феміди?

23 ЛЮТОГО 2024, 11:20

Де і як українцям, які отримали травми через війну, безкоштовно пройти реабілітацію

23 ЛЮТОГО 2024, 10:45

«Північний шлях» буде перевозити людей, розгрібати завали, з «плювачки» латати дороги. Або ні

23 ЛЮТОГО 2024, 10:27

ТОП-переглядів