Сосничанин Володимир Карета торгує віниками щоп'ятниці. Один віник коштує 80 гривень. Сезон не впливає на попит - купують їх упродовж року.
За гарним віником люди завжди повертаються, але не часто - це означає, що віник був зроблений на совість.
Торгує Володимир Леонідович порівняно недавно. Каже, 4 роки, як почав займатися. До цього чоловік продавав лище щітки для побілки із осоки. Це родинна справа. І пан Володимир уже у третьому поколінні продовжує її.
Плести віники Володимира навчив чоловік хрещеної, нині уже покійний. Він постійно їх в'язав, мав нехитрий заробіток і завжди був при ділі. Володимир зізнається, що виживання змусило його взятися за таку громіздку роботу. Спробував, зацікавився і усе вийшло.
– Плести віники – не важко, а ось виростити сировину – це дуже важко, – розповідає чоловік. – Віники плету із сорго. Тільки сіємо сівалкою, а далі все вручну: полемо, прориваємо (стебло від стебла має бути на відстані 10 см), у кінці жовтня, на початку листопада, коли стебло стало зрілим, його зрізаємо секатором. В’яжу у снопи, привожу додому і ставлю сушить. Потім чистимо від листя, від зерна і знову сушимо. Зберігаємо на сараї, постійно слідкуємо, щоб не напали миші.
Сорго "вінкове". Фото ілюстративне
А далі ціла технологія. У кожного майстра вона своя. Володимир дотримується порад хрещеного, дещо взяв то в одного майстра, то в іншого – у поміч інтернет.
Сорго Карети сіють на 10 сотках. Малувато, але вже скільки подужають. Як каже Володимир, на трьох ногах не побіжиш. Дружина Світлана Петрівна завжди підтримує чоловіка. Вона поле, прориває – завжди пара все робить разом.
За день чоловік може накрутити десяток віників. Оптових покупців не шукає, бо це мізер, якщо порівнювати з тим, скільки колись плів щіток.
– Тоді тисячами плів за сезон. А віників, може півтисячі сплів, – каже Володимир Леонідович.
Щітки він почав плести у 90-х. Саме закінчив бухгалтерський технікум. Зарплата у заготконторі, де він працював, була невелика. Тому і зацікавився. Тоді його баба і батько плели щітки та здавали оптом. Вони вже давно відійшли у вічність, а Володимир продовжує родинну справу, бо зарплата страхового агента у компанії «Оранта», де він нині працює, теж не дуже радує.
Щоправда, технології дещо змінюються. Однак все вручну, лише вичісує готову щітку верстатом.
– Так само, як і колись, заготовляємо осоку. Але вже їду на болото мотоблоком, накошую осоки, сушу, потім у снопи і везу додому.
Ось така громіздка робота.
Вміє Володимир Карета плести і корзини, це теж батькова наука. Але на все часу не вистачає. Лози багато не заготовиш, бо вона швидко пересихає і тоді ламається.
– Ще батькові корзини служать нам, – каже чоловік.
А ще на городі треба працювати. Разом подружжя вирощує все: самі висівають розсаду помідорів, бо господарю вони найбільше смакують. Отакі майстри живуть у Сосниці!
Джерело: "Вісті Сосниччини", авторка Олена КУЗЬМЕНКО
"Час Чернігівський" писав про таке:
