— Зробив давно, — показує Микола ОРЕХОВИЧ білий човен на зеленій траві у селі Спаському Сосницької громади. — Трошки просохне, і людина забере. На два весла, хоча зазвичай роблю на одне. Сюди на бортах вставляєш, — показує, — й гребеш.
Човник кілограмів 40. Із майстерні виносив з помічником. Ширина — 75 сантиметрів по днищу, довжина 4 метри.
— Це сосна, — показує майстер на борти, — а це фанера, — на днище. — Шви проклеєні, пропускати води не буде. Дошки бортів і днище з’єднані саморізами. Лишилося пофарбувати. Можна звичайною фарбою, емалькою. Замовник сам це зробить.
Заносять човен у майстерню. Там пахне сосною — долі, біля циркулярки, лежить прив’яла тирса. Ніби пахне й борошном.
— Це млин, — пояснює Микола Орехович. — Коли млин не працює — працюю я. Тут є 380 вольт. Напруга для промислових електромереж. Щоб зробить лодку, треба циркулярка, фуганок. Все електричне.
Човняр живе в Сосниці. У селі Спаському столярує. По-сучасному.
— За два дні роблю човен, — каже.
Швидкі технології прийшли на зміну старовинним, коли човен видовбувався («Вісник Ч» писав про довбанки 21 березня цього року), і робота потребувала тижнів, а то й місяців.
Без заморочок: з дощок і фанери
— Шалівка 2 сантиметри товщиною, — розглядаємо борти. — Сосна не те що найкраще дерево для них. Просто таке є. Вербу б можна — але її треба кудись їхать спилять. Нема такого, що поїхав у лісгосп, замовив і привіз, як сосну.
Дно теж можна з шалівки, — міркує. — Спочатку я так і робив. Потім почав з фанери. Звичайної. Але її ненадовго вистачає. На скільки? Дивлячись, якої вона якості, чим обробить. Можна чимось масляним. Можна оліфою та пофарбувати. Це все буде не дорого, однак добре. А можна з антисептиком взяти матеріали для обробки — це вже дорожче.
Потім, — продовжує, — перейшов на бакелітову фанеру. Її не треба оброблювати, щоб захистити від води. Це дуже міцний матеріал, за своїми механічними властивостями нагадує текстоліт або ебоніт. Чорно-коричнева, водостійка.
З’єдную дно з бортами, — називає основні етапи. — Проклеюю поліуретановим клеєм і саморізиками скручую. Скільки їх треба? 100 точно на один човен піде, 100-150, до 200 штук.
А весла з ясена
Робить і весла. У Сосниці, не в Спаському. Бо напруги 380 не треба. З ясена, дерева твердої породи.
— Ясен на весло треба сушити. Сушарки нема. Заздалегідь підготував і лежить в сараї. Перекладаю, щоб не покрутило-перекрутило. Бо може ложечкою зробить. Тоді вже нічого не вдієш. Треба щоб весла рівненькі були.
Розмір має значення: навіть 10 сантиметрів
Майстер розказує, що моделі човнів, в основному, однакові. Міняється лише довжина, ширина.
— Зараз в основному йдуть чотирьохметрові, — каже. — Довжина особливо не грає ролі. Ширина значима. Чим ширша лодка, тим більше везтиме людей. Чим вужча — менше. Яка кому потрібна? Дивлячись для яких цілей. Чи для прогулянки — покатать кого. Чи для риболовлі —проплисти.
Ширина в середньому від 65 сантиметрів по дну, бо вона по бортах розширюється. Є і 75 сантиметрів по дну.
— 75 — це вже буде здоровий, — зауважує. — Враховуючи, що у нас на Десні течія, то сильно широких не треба робить. Робить-то можна, — поправляє себе. — Але ними переплисти Десну по течії нелегко. Простіше човном 65 сантиметрів, ніж 75. Здавалось би, 10 сантиметрів, а розмір збільшується — і це дуже сильно впливає.
Секрети: поменше сучків
У ніби-то простій технології є свої секрети. Микола Орехович ділиться:
- Щоб вигнути дошки, їх не треба висушувать — вони мають бути трошки сируватими. Вигнути з помічником буде швидше й краще.
- Головне, щоб не було зайвих сучків. Бо вони й гнути заважають, і згодом випадають. Дерева без сучків зовсім не буває. Але чим менше, тим ліпше.
- Ще одна умова — щоб волокна деревини йшли вздовж через усю дошку. Щоб не закінчувалися зненацька. Дерево криве, його розпиляли, волокна на середині закінчуються, таке не підходить.
- Щоб не перекошене було, а рівненьке. Для цього користуюся кутником (уголком). В основному, все треба лаштувати під 90 градусів. Коли шальовчинку, середню дощечку, от так оп! — вставляєш, — провів уголком, і щоб вона під 90 градусів стала з одного й другого боку. Щоб одна й друга сторони були симетричні — і все буде нормально.
Не піддавалося дерево: і тріскалося, й лопалося
— Було, що не піддавалося дерево, — каже Микола Орехович. — І тріскалося, коли робили з сухої сосни. І на сучках лопалося. І через волокно перекошувалося. Лопнуло — то вже все, лодка не вийшла. Треба іншу. Було за весь час мо’ 10 випадків.
Чого розстроюватися? — продовжує. — Звичайна ситуація. Таке буває — не вийшло. Я їх зробив уже чимало, дивишся, здається, все добре, а все одно, буває, лопається. Залежить ще від того, чи сильніше згинаєш, чи слабіше. Скільки зігнути — це відчувати треба.
Здивувало: човен-абажур, човен-клумба
Майстер згадує, що були й не звичайні замовлення:
— На люстру замовляли абажур у виді лодки. Перевертали, підвішуючи, й вставляли лампочки. Це був не маленький іграшковий, а здоровий човен. Чотирьохметровий. Повністю з сосни, без фанери.
Робив також: з однієї сторони гострий носик, і з другої. Без корми ззаду. Замовляли на декорації. На клумби. Квіти в них саджали.
Найкоротший — 2 метри, найдовший — 5
Робив невеличкі — не декоративні, а на воду — довжиною метрів 2. І великі — найбільший довжиною 5 метрів. Собі. Під моторчик. Поплавав трохи й продав.
За 5 років — сотня
— Можу за місяць один зробить, — каже. — Можу за тиждень два. За рік човнів 20.
Зі слів човняра, почав років 5 тому. За 5 років сотню зробив. Цікаво майструвати, то й навчився. Вчителя як такого не було. Все сам. Пробував, як краще, простіше. Бачив, які на Десні човни, які розміри, старався так і собі. Зробив один, два, три...
Було одне-два замовлення на Київ. А то, в основному, замовники місцеві.
— Попит зріс в останні роки, — відмічає. — Просять люди: «Давай зробимо». Води останні два-три роки багато, великі розливи. Повінь не регулюється. До війни за тиждень могли скинути 30 сантиметрів води. Тепер цього не роблять.
Ціна залежить від матеріалів
Микола Орехович — не єдиний майстер-човняр у Сосниці.
— Віктор Дроб’язко, Олег Уляненко, Олег Дудка, Олег Ясинський, — хвалить земляків Ігор ЧЕРНУХА, заступник Сосницького селищного голови.
Клеять-скручують подібні суденця майже в усіх придеснянських та придніпровських селах. І для себе, й на продаж.
— Ціна залежить від матеріалів, — пояснює Микола Орехович. — Попросили зробити — тут же визначилися з ціною. Врахували, скільки фанера коштує. Листок коштує 2,5 тисячі гривень. Розмір його стандартний — 2,50 на 1,25 метра. Одного листка на човен вистачить. Скільки шалівка коштує — хто як знайде.
Якщо ж майстер робить зі своїх матеріалів, ціна більше 4-5 тисяч гривень. Наприклад, Олександр Андрейченко з Коропщини продає за 4500 гривень.
Сергій Горонович: «Дуби» були 15-20 метрів довжиною»
Сергій ГОРОНОВИЧ, екс-очільник чернігівської рибінспекції, бачив різні човни.
— Дерев’яні довбанки, — називає. — Дюральки — повністю металеві, з дюралюмінію (міцного сплаву), заводські. З мотором. Частково металеві: борти дерев’яні, а низ — дюралевий. Наші робили. На Снові, на Дніпрі, на Сожі. Прибивали алюміній чи дюралюміній до дерева цвяхами. Робили так не тому, що не вистачало дерева, а щоб легші були. Шви засмолювали, і воду не пропускало. Були дуби так звані, — згадує. — Здоровенні човни, які рибалки-промисловики використовують. З дощок. По 20 метрів довжиною, по 15. На них рибу центнерами перевозили.
— А який у вас човен?
— «Колібрі». «Колібрі» — це виробник гумових човнів, з ПВХ, полівінілхлориду. Гумових багато у нас беруть. Вони ж легкі. Різних розмірів. І три, й чотири, і два, й півтора метра бувають. Їх зручно возити. А до трьох метрів ще й не треба реєструвати.
Мій човен давній, — продовжує. — Років 10 не накачував. Я вже не працюю 15 років. Пішов на пенсію. 10 років був начальником обласного управління охорони навколишнього середовища. Тепер це департамент. До того в рибінспекції 25 років працював. Тепер це рибагентство. З простого інспектора до начальника інспекції дійшов. Тепер в УТМР (українському товаристві мисливства та рибальства в області) типу сторожем.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Тамара КРАВЧЕНКО. Фото авторки
