Олександр ПОНОМАРЕНКО з Любеча на Ріпкинщині зробив кольчугу з монет. Важить п’ять кілограмів 200 грамів. Робив майже рік. Монети збирали всім селищем.
— Це я на фестивалі «Київська Русь» у Любечі, — виносить з дому фотографію Олександр Михайлович. — Зробив свою кольчугу з копійок. «Одинички» білі, «десятки» жовті. Певно, 2004 чи 2005 рік.
— Сидів над нею і днями, і ночами, — каже Людмила ПОНОМАРЕНКО, дружина.
— 4568 монет, — називає точну кількість. — Щоб з’єднати 100 монет, зробити полотно 10 на 10 сантиметрів, витрачав шість годин. Спеціально засікав час. Кожна з’єднана з чотирьох боків. Рибальськими кільцями, які з’єднують тригранний гачок з блешнею. Скуповував їх у всій Україні. Десь 40 штук замовив, десь 120 купив, десь 200. Копійки, можна сказати, збирав увесь Любеч. Дівчата з магазину дзвонять: «Михайловичу, прийди. 1.20 вже назбирали». Дав дівчатам гроші, теж 1.20 іншими монетами, забрав. Коли й 200 штук копійок назбирували. Односельці просто так приносили. Зараз ці копійки вже не в ходу.
Коли зародився фестиваль, до нас приїздили з Чернігова лицарі, козаки, — розповідає, як прийшла ідея. — У костюмах. Дивився на них. Але ж вони не такі. Думаю, копійки закінчили свою діяльність, чому б не спробувати? Помикитував. Першу зробив малу. Довелося розшити і вставити на боках чотири вставки.
— Тепер головне — не товстіти.
— Чи буде ще колись той фестиваль? Хіба, якщо закінчиться ця клята війна.
— Скільки часу збирали матеріал?
— Від зими і до осені, до листопада. У вільний від роботи час.
На кожній монетці висвердлював чотири дірочки. Одна навпроти одної. Вертикально і горизонтально. Рівно. З одного боку. На другому боці виходила «трояндочка». «Розу» знімав. Іншим свердлом робив. Щоб кільця від блешні вставити. Усе робив на своєму маленькому верстаті для свердлення.
— Яка вага?
— П’ять кілограмів 200 грамів, — дружина виносить з хати старий кантер, вішаємо на гачок. — Деззміник у нас він зветься, — пояснює Людмила Леонідівна. — Чоловіка свого називаю артистом великих і малих театрів.
— Ніяк не зайду в «Книгу рекордів України», — перебиває чоловік. — Треба подати заявку, розказати, як і з чого робилося. Заплатити податок.
Одягав її на фестивалі. Кольчугу вдягаю на лляну білу сорочку, — виносить чорний шкіряний дипломат. У ньому носить вбрання для виступів. Дістає коричневий шкіряний пояс, сорочку. — Сорочка старовинна. Бог знає, скільки їй років. Купив в односелиці.
Дипломат ще з радянських часів. Кольчуга висить у шафі. На плечиках. Є ще меч з нержавіючої сталі. Його теж сам робив. Не гострий. Не поранить, імітаційний. Для нього пошив шкіряний чохол. Зі старої куртки. Сусід віддав.
А ось і розрахунки, ескіз кольчуги, — з кишені дипломата дістає два аркуші старого зошита. — 26 років цим записам.
Онук часто просить одягти кольчугу. І місцеві фотографуються. Дітвора прибігає. Коли родичі приїжджають, усі фотографуються. Але свій витвір нікому не віддам. Стільки часу, труда, зір на неї поклав.
За нею потрібен догляд. Час від часу змащую силіконовим мастилом. Наношу на фланельку і протираю. Треба раз у два-три місяці. Давно вже не робив цього, місцями почало трохи братися іржею, — роздивляється. — Деякі кільця з нержавійки. Її важко було знайти.
— А ще чоловік зробив пастку для бджіл, — нахвалює дружина. — Будиночок оббитий корою з дерева. Підвішуємо до дерева. Якщо рій вилетів, утік, то може тут оселитися. Усередині чотири рамки. Бджоли залітають. Увечері забираємо. Розводили. Дев’ять вуликів було. Через війну скоротили виробництво, — пояснює Людмила Пономаренко.
— Бджолами тепер син займається. Я відійшов від справи. Ледь не помер від алергії, — махає рукою Олександр Михайлович у бік вулика.
Чоловік з оргаліту вирізав янголів, прибив на стінку будинку.
— Пташки поїли. Треба обновити.
— У 1986 році звільнився з армії. Купили будинок. Працював в учкомбінаті майстром виробничого навчання. У вільний час, узимку, коли нема чого робити, вирізував.
У церкві допомагаю батюшці. Вирішив і собі янголів зробити. Ескіз намалював на папері. Переніс на оргаліт. Випиляв лобзиком, — виносить металевий старенький інструмент. — Зараз тут грубіша пилка. А є тоненькі. Це ж тепер уже електричні лобзики. Раніше ручним працював. І мережива, що на будинку, з оргаліту вирізав. Лебедів, змій з покришок треба обновляти. Часу поки на красу нема, бо городи.
Джерело: "Вісник Ч", авторки Юлія СЕМЕНЕЦЬ, Марина ЗАБІЯН. Фото Юлії СЕМЕНЕЦЬ
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Авторка ювілейних монет Нацбанку шиє пояси та муфти для військових
- Подвиг чернігівців відлили у металі: НБУ випустив пам‘ятну монету на честь роковин вшанування героїчного захисту міста
- Викрадачів колекційних монет затримала поліція
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
