Мова йде про досить відомий на Чернігівщині сімейний бренд ковальської справи Kobets Forge з Брусилова Чернігівського району. Жінка-коваль - це настільки незвично, що часто підписники у соцмережах беруть на кпини, мовляв, у неї є манікюр, навіть лак не облупився, який же вона коваль? Марія Кобець апелює - а такий, найсправжнісінький.
Засновник бізнесу Андрій Кобець торік пішов служити до ЗСУ, тож бразди правління перейняла його дружина Марія, яка доти працювала в історичному музеї.
Про себе жінка розповіла ресурсу ШоТам, так, вона родом з Донецької області.
На Чернігівщину, у Менську громаду, її батьки переїхали ще у 2008. Після закінчення школи дівчина пішла навчатися на історика в Чернігівському національному педагогічному університеті імені Т.Шевченка. Там вона зустріла свою долю в особі Андрія Кобця. Він теж історик. Після одруження переїхали у село Брусилів, до батьків чоловіка.
Одного разу Андрій побував у кузні, та й загорівся цією темою. Це стало його хобі. Він купив маленьке горно, наковадло, працював удома після роботи.
Всерйоз про окрему кузню чоловік заговорив у 2018. Марія тоді якраз була у декреті. Тож родина у 2019-му винайняла занедбане приміщення, привели його до ладу. Перевезли туди домашню «кузню», облаштували нове горно, купили пневмомолот, верстат.
«З моменту, коли у Андрія почали з-під молота та щипців з’являтися вироби за власним дизайном, я почала теж ходити до кузні – спостерігала за його роботою. Це справді дуже красиве дійство. Коли народився наш син Олег, я приходила до кузні уже з ним, колисала у візочку», - каже Марія.
Мало-помалу, справа захоплювала подружжя. Почали вести блог про кузню, дружина знімала відео для нього. Саме завдяки тому, що вона багато знімала, побачила в деталях різні етапи, різні процеси.
Так, родина Кобець почала пропонувати вироби Андрія на українських та закордонних маркетплейсах, пішли замовлення. Розробили лого для бренду Kobets Forge, готувалися його зареєструвати, але почалося вторгнення російських військ.
Брусилів опинився у гуманітарній блокаді. Було не до ковальства. У червні 2022 Андрія мобілізували до ЗСУ. Нині він служить в ОК «Північ».
«Наразі це все, що я можу розповісти. Що для мене значить те, що він там? Що наша Перемога буде швидше. Я знаю його, знаю його побратимів. Це такі хлопці, що інакше бути не може. Не забуваймо, що він у мене історик. Тож його побратими мають постійну мотиваційну підзарядку: розповіді про цю боротьбу, яка насправді триває століттями, про її героїв, її ціну. Це дає чітке розуміння, що не перемогти не можна», - натхненно коментує Марія Кобець.
Тож поки чоловік захищає країну - захистити від занепаду родинну справу довелося дружині.
Вона планувала підтримувати справу чоловіка хоча б на мінімальному рівні, поки той у лавах ЗСУ. Але робота з розпеченим металом дуже захопила колишню музейну працівницю.
Спочатку жінка навчилася водити авто, потім – косити у дворі. Бачити зачинені двері кузні, темні вікна тоді було дико. У неї якраз у той час закінчувалася декретна відпустка і постало питання: повертатися до музею на свою основну роботу чи спробувати продовжити справу чоловіка.
До декрету Марія Кобець працювала молодшим науковим співробітником в Чернігівському обласному історичному музеї.
«Ми проводили екскурсії, це була дуже цікава частинка мого життя, я дуже любила цю роботу. Але відчувала, що маю врятувати розпочате Андрієм. У мене був місяць часу до виходу з декрету і ключі від кузні. Добре пам’ятаю, як вперше розтопила горно і спробувала кувати. Показувала свої «перші млинці» чоловікові по відеозв’язку, він коментував, давав поради», - сміється ковалька.
Пневмомолот перший місяць взагалі не вмикала – боялася його, кувала тільки вручну. А потім уже призвичаїлась. До болгарки придивлялась два тижні. Передивилась мільйон відео на ютубі, як на ній працювати. Все ж це обладнання травмонебезпечне, був страх. Але як кажуть: очі бояться, руки роблять.
Найважче було фізично. Тому що бити молотком навіть по розпеченому металу – це важко. Це як спорт такий, фітнес із молотом та при високих температурах.
Не здатися на старті (а такі думки були) Марію мотивувала підтримка чоловіка. Це справа його життя, він дуже горить цим.
«Я просто не хочу, щоб за час його служби воно все згасло, занепало. Ми починали з нуля. У нас нічого не було – ні обладнання, ні умінь. І в цей час моє бажання було просто підтримати це все, аби залишилися хоч якісь клієнти. Але вже рік пройшов і я розумію, що можна не тільки тримати це все на плаву, а й розвиватися далі», - коментує жінка.
Коваль – дуже гарно звучить. А от фемінітиви уже не ті. Ковалька, ковальчиня… їй сподобалося, як колишній шеф із історичного музею назвав Марію: ковалівна.
«Так воно мені тепло звучить. Хоч ковалівною зазвичай називали доньку коваля, а я дружина та ще і сама працюю вже, але мені ця версія так припала до душі».
Здебільшого Марія працює без рукавичок. Бо на маленькі жіночі руки немає потрібного розміру. Єдиний виняток - зварювання, тоді з метою безпеки вдягає спеціальні захисні рукавиці-краги. А от інші етапи – голіруч.
Спочатку жінка лише повторювала роботи чоловіка, а буквально в липні уже і доповнила асортимент кузні власними розробками: ложка-пір’їнка зі столової нержавіючої сталі, кільця для серветок, заколки для волосся.
Для бліндажів Марія кує спеціальні будівельні скоби. Вже зробили більше тисячі штук. Тут допомогли хлопці з села.
«Я написала на Фейсбуці оголошення, що потрібна арматура. З різних сіл громади люди передавали. Але цього було мало, вистачило десь на 50 скоб всього. На решту збирали усією громадою. Тобто це така була спільна, колективна робота для захисту наших захисників», - тішиться ковалька.
Також робить Kobets Forge для військових триноги-трансформери – дуже актуальні для польових кухонь: щоб можна було і під великий казан, і під маленький використовувати.
Одного разу зателефонували знайомі військові: треба зробити на певну дату незвичайну сокиру.
Це складна робота, але друзі вмовили. Приїхали забирати, кажуть: «Це знаєш для кого ти сокиру викувала? Для генерала Залужного!». Марія думала, що то жарти. А потім, у липні, їй надіслали фото: Головнокомандувач ЗСУ з сокирою в руках!
«У мене був шок. Звісно, я пишаюся, що мій виріб потрапив до такої, уже без перебільшення, історичної постаті. Тепер мене часто питають, чи можна замовити сокиру «як у Залужного». Але я відмовляюся. Деякі речі мають таки лишатися без повторів. От зараз роблю шаблю, теж на замовлення військових. Вона з нержавійки. Бронзова гарда, накладки будуть з мореного дуба. І закладки теж будуть бронзові. Буде кумедно, якщо вона теж поїде до Залужного», - міркує Марія Кобець.
Що цікаво, вироби родинного бренду цінують і клієнти. Так, підписник з Донеччини замовив собі поштову скриньку з оздобою у стилі «Гри престолів»: там і вовк, і дракон, і сувій пергаменту. Марія розробляла ескіз, макет, а чоловік кував та варив. Це було ще до початку повномасштабного вторгнення.
Згодом населений пункт замовника потрапив під окупацію. На щастя, йому і його родині вдалося вибратися і вони нині в безпеці. Цей чоловік повідомив, що перед від’їздом свою поштову скриньку зняв та закопав, аби її не вкрали росіяни. Було дуже зворушливо.
З рядових замовлень для кузні - місцеві приносять то сокиру підточити, то ланцюги на бензо- чи електропили, то ножі, то сапки – кузня у селі не буває без діла. Але цього замало, аби платити оренду, закуповувати матеріали, обладнання.
Тож свої вироби Kobets Forge виставляє в інтернеті. Два головних майданчики – Etsy для закордону та Crafta для України. Також є замовлення із соцмереж, зокрема, з TikTok. За кордон найчастіше замовляють у США. Найпопулярніші замовлення – штуки для косплею, наприклад, мечі з гри World of Warcraft. Також замовляють набори та приладдя для барбекю. У Німеччину їдуть кочерги для каміну.
Якось митники завернули посилку із ножами кунай. Це японські традиційні ножі маленького розміру, часто можна побачити, як їх метають у фільмах чи аніме. Родина виконала це замовлення, природньо, що ножі були для косплею, тобто не заточені. Але на митниці посилку не пропустили і довелося робити спеціальну експертизу, що це не холодна зброя.
Зате тепер у Kobets Forge є сертифікат, який підтверджує, що виріб за всіма параметрами не відноситься до холодної зброї. Ксерокопію документу вкладають до посилки з ножами.
Для себе Марія визначилася з перспективами розвитку - хоче почати працювати у техніці плазмової різки. І робити таким чином домашній декор: полички, ковані меблі. Для цього треба докупити обладнання: компресор, піскоструй.
Це пришвидшить виробництво і тоді можна найняти працівників, напрацювати певний склад готових виробів, аби швидше можна було відправляти. Також потрібен пристрій для індукційного нагріву металу, адже нині жінка працює на вугіллі, а його зараз не завжди можна швидко дістати. Ще в планах індукційний горн, він дає змогу чітко контролювати температуру, а не «на око».
І, звісно, жіноча мрія - запустити окрему лінійку жіночих прикрас: заколки, броші в етнічному стилі.
"Час Чернігівський" писав про жінок у бізнесі:
