Жінки з села Халявин Чернігівського району плетуть кікімори для снайперів і розвідників, маскувальні сітки для техніки. Працюють у приміщенні магазину, що в центрі села. Підприємець Петро Пісня орендує його в ЧІМКи (Чернігівська індустріальна молочна компанія). Раніше там був склад з продуктами. Зараз робоча зона. Петро Григорович виділив у користування безкоштовно. Збирається по 20 чоловік.
Велика кімната, біля вікна буржуйка. У чавуні розмішана фарба.
Одні вплітають волокно в сітки, інші розрізають мішки, треті зав’язують нитки з мішковини. Найстаршій волонтерці, Валентині ВАСИЛЕНКО, вчительці біології і хімії, 82 роки. На обличчі жовта маска.
— Щоб пил в ніс не потрапляв, бо алергія починається, — пояснює жінка. — Хоч якийсь толк від мене повинен бути. Здорово вже бігати не можу, сиджу, розпускаю мішковину.
Валентина Василенко
— Такого горя ті кацапи наробили, — Любов ДЕРКАЧ кладе клаптик мішковини на стіл. — Горілки не п’ю, але, якби сказали, що війна закінчилася, трішки випила б. Нехай мене вважали б дурною. Дарма, що з кийком ходжу, співала і танцювала б посеред вулиці. Синок Вова АТО пройшов і зараз півтора року воює. Коли це все почалося, зібрав речі і пішов. Син його Владислав теж на війні. Онук Костя строкову службу проходив і його війна застала, залишився в армії. Не знаю, де вони, як вони... А я саменька в хаті. Коли Вова воював в АТО, за півтора року навишивала 40 ікон. У халявинську церкву кілька віддала. Двоюрідний брат разом із сином воюють. Племінник Сашко Богомаз безвісти пропав цією весною. 51 рік буде у вересні. Одні кажуть, із облоги виходив і пропав. Інші говорять, що «Сонцепьок» по них працював. Це страшна зброя, вогнеметна система залпового вогню. Та я нічого не питаю, ще не те скажу, розсердяться.
Знаю старовинну прикмету. Уночі треба на вулицю вийти і прочитати правильну молитву. Якщо живий, то жива істота обізветься. А як немає на цьому світі, неживий предмет дасть знак. Як тільки промовила, десь далеко машина загула. А поряд собака мій загавкав. Собі так думаю — машину ж людина завела, і пес дав знак.
— У мене син з онуком на війні, — розповідає про своїх рідних Катерина ОСТАПЕЦЬ. — Жені було 18, як велика війна почалася. Після «учебки» під Сєвєродонецьк поїхав. Син Юра пройшов навчання в Житомирі і теж десь на передовій.
— У серпні буде рік, як ми почали сітки плести, — розповідає Роман ГАЙДУК про свою роботу і дівчат-волонтерок. — Ми ніде не зареєстровані. Усе робимо безкоштовно. Перший костюм сплели втрьох, дивилися ролики в інтернеті. Назбирали непотрібного ганчір’я, пофарбували. Найпершим був костюм для снайпера. З рукавами, холошами. Таке одіяло вийшло, — сміється. — Стільки всього повплітали туди, підняти не можна. Хлопців військових гукнули, щоб глянули. «Піде», — кажуть.
Зараз закуповують бобіни капронової нитки. Павло Косенко вдома плете сітки, приносить нам. На капронову сітку дівчата нав’язують нитки з мішковини. Мішки беремо тільки з льону. Інша тканина може давати бліки в прибори нічого бачення, ворог може помітити. Мішки купують на базарі. Раніше коштували 15 гривень, підприємці віддавали за 10, зараз на п’ятірку подорожчали. Одного мішка вистачає, щоб сплести накидку на шолом. Від костюмів відмовилися і перейшли на кікімору-плащ. На нього треба мішків шість. Накидається зверху на форму, як шкура. Легкий, до п’яти кілограмів, — Роман Анатолійович бере в руки ножиці, розкладає на підлозі кікімору і починає різати сітку.
— Щоб голова пролізла, — приміряє на себе. — Спереду повинна закривати тіло до пояса, аби у військового був вільний доступ до магазина, зброї. Ззаду — трохи нижче колін. Узимку білі були, із агроволокна, спанбонду. На позиціях хлопці вже самі вплітають гілки з листям, траву, домасковують себе.
Перед тим, як сплести, мішки фарбуємо в різні кольори. Катерина Остапець відповідальна за цей процес.
— Біля входу ночви бачили? — кричить з іншого кінця кімнати Катерина Михайлівна. — На ніч замочую. Додаю пральний порошок, фарбу і сіль. Потім полощу в оцті з водою, щоб фарба закріпилася і не бралася на одяг, тіло.
— Як шукаєте військових?
— Вони самі нас знаходять. Дзвонять, деякі в нашому селі на ротації, приходять, просять. За рік кікімор 70 наплели. Одна військова частина просила аж 28 штук. У Бахмут відправляли. Зараз хлопці не дуже хваляться, на який напрямок вирушають. Відповідь одна: «На юга». Нещодавно тепловізор купили. Через польських волонтерів, 41300 гривень уже коштує.
За два дні можемо сплести шість кікімор, дві маскувальні сітки. Деякі дівчата перестали ходити, бо від ганчір’я і пилу почалася алергія. Намагаємося відійти від ганчір’я, перейшли на спанбонд. Коли терміново треба плести, як мурашки обступають стіл.
Роман Гайдук вирізує дірку, щоб голова пролізла
— Де гроші берете на матеріали?
— Ось, у мене все записано, — дістає з прозорого файла зошит. — Ось тут записані підприємці. Тут місцеві жителі. Дають, хто скільки може, по 50, 200 гривень. Фермери — по дві-вісім тисяч. Плюс об’їзд швейних фабрик. Деякі шиють військову форму на замовлення, віддають обрізки. Деякі звичайну тканину дають. Але багато відходів, маленьких клаптиків, які і ми не можемо використати.
— Ромо, не соромся, розказуй, як підприємці з сусідніх сіл не хочуть допомагати, — рубає правду Надія ЗАРОВНА. — Прямим текстом відправляють. Матюків наговорив і трубку поклав.
— Починають уже черствіти. А пенсіонери з пенсії віддають, — продовжує чоловік — Бухта сітки коштує 5,5 тисячі гривень. Стільки ж і моток тканини. Вона вже пофарбована. Синтетична, не намокає, легко знімати і накривати техніку. Ріж і вплітай. Бухти вистачає на 8-10 сіток, аби накрити танк чи іншу техніку.
В основний «кістяк» ще входять Тамара Койдан, Надія Балабаєнко, Тетяна Деркач, Лідія Жибер, Валентина Василенко, Наталія Кохановська, Оксана Козлова, Ніна Хоменко, Лідія Писанка. Є в нас і малі помічники. Діти та онуки наших дівчат: Єгор Козлов і Марія Гладких закінчили другий клас, Михайло Шаратий — четвертий.
— Хлопці дзвонять, кажуть, поки сюди, на передову, не потрапили, думали, ви там баловством займаєтеся. Насправді — потрібні речі, які рятують життя, — перебиває, не відволікаючись від роботи, Любов ТРОПІНА, зав’язуючи по декілька мотузочок з мішка на сітку.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото автора
"Час Чернігівський" писав про волонтерів:
- Понад 2 тисячі окопних свічок і 2 тисячі розпалювачів для багаття виготовила за 4 місяці чернігівка Анна Мироненко
- Димохід – з «граду», буржуйка – з балону : у Городні волонтери допомагають зігрітися українським захисникам
- Єдиний Волонтерський Центр збирає кошти на автомобіль для перевезень на потреби ЗСУ
