Стаття вчених розбурхала медійну спільноту дослідження про безпритульних тварин, які проживають на території Зони відчуження навколо атомної станції.
Через майже 40 років після ядерної катастрофи в Чорнобилі сотні диких собак становлять велику популяцію цієї ділянки.
Зараз тварини перебувають в центрі наукового дослідження, яке має на меті з’ясувати, що саме генетичний склад тварин може розповісти про життя в радіоактивному середовищі.
У новій доповіді, опублікованій у 3 березня в журналі «Science Advances», йдеться про те, що вчені дослідили генетичну структуру 302 собак, які представляють три різні «популяції вільно бродячих тварин», порівнюючи тих, хто живе в межах атомної станції, з іншими, які живуть на відстані приблизно від 14 до 45 км від неї.
Команда дослідників провела генетичний аналіз, який виявив, що собаки, які живуть у 30-кілометровій Зоні відчуження, «генетично відрізняються» від собак, які живуть далі від епіцентру катастрофи. Тобто, мають певні мутації у генах.
«Хоча ці результати не показують, що радіація, безсумнівно, спричинила ці генетичні відмінності, дані можуть допомогти краще зрозуміти довгострокові наслідки радіаційного опромінення. За словами дослідників, розрізнити які генетичні мутації, спричинені радіацією, а які — «іншими факторами впливу», буде складно», - йдеться у матеріалі.
Незважаючи на це, Елейн Острандер, американський провідний генетик і співавтор дослідження, заявила у коментарі виданню «Associated Press», що це «золота можливість» почати відповідати на запитання: «Як вижити у такому ворожому середовищі протягом 15 поколінь?», - цитує науковицю сайт «Insider».
Острандер вважає, що зразки ДНК собак дуже цінні, оскільки вони часто живуть у тих самих місцях і харчуються, як і люди, повідомляє часопис «Nature».
Аналіз ДНК собак показав, що вони не були новачками в цій місцевості. Порівнюючи генетичні профілі цих собак із генетичними профілями інших собак у Східній Європі, команда виявила, що ікла в околицях станції — деякі з яких пов’язані з вівчарськими породами — були ізольовані від інших популяцій собак протягом десятиліть. І дослідники дізналися, що, незважаючи на побоювання Радянського Союзу в 1980-х роках, що собаки мігруватимуть і поширюватимуть радіоактивний матеріал, більшість цих тварин далеко не відійшли: ті, хто живе найближче до станції, генетично відрізняються від своїх родичів, які живуть лише за кілька кілометрів.
«У нас ніколи не було можливості виконати цю роботу на тварині, яка б відображала нас так само добре, як собаки», — сказала вона.
Коли в 1986 в Україні стався вибух на атомній станції, жителі, які евакуювалися з цього району, були змушені залишити своїх домашніх тварин. У той час як влада того часу вибракувала багатьох тварин, щоб зупинити поширення радіоактивного забруднення, ліквідатори подбали про деяких собак, повідомляє «New Scientist».
Тим часом дослідник Тімоті Мюссо планує ще одну поїздку в червні. Війна, що триває в Україні, не зупинила дослідження групи. Але через те, що менше туристів відвідує та залишає залишки їжі, чорнобильським собакам нині важко жити. Тож команда співпрацює з неурядовою організацією, щоб забезпечити їжею безпритульних, захищаючи виживання чорнобильських собак — і їх радіоактивну спадщину — у несприятливі часи.
Дослідницька ініціатива «Собаки Чорнобиля», яка також надає ветеринарну допомогу бродячим тваринам, оцінює, що в районі Зони відчуження живе понад 800 диких собак.
"Час Чернігівський" писав про тварині у зоні відчуження:
