Ніна СЕМЬОНОВА з Миколаївки на Борзнянщині сподівається, що її чоловіка обміняють. Микола Семьонов потрапив у полон 24 жовтня 2024 року. Через чотири місяці жінка побачила і впізнала його.
— Шукала інформацію в інтернеті, — розповідає. — Один з телеграм-каналів виклав відео, де показали Миколу. У лютому минулого року. Відео поширювали росіяни. Коля нічого не казав. Сидів з похиленою головою. Йому міряли тиск. Я ж свого чоловіка впізнала. Повідомила всі служби, що він живий. Поліцію, військкомат. У Києві проводили експертизу, чи справді він.
— Що це за експертиза?
— Сканують обличчя. Для цього потрібна фотографія. Надавала цивільні фото. Комп’ютер порівняв фото і відео. І підтвердив — це Микола. Тоді йому змінили статус з безвісти зниклого на військовополоненого. У Координаційному штабі сказали: «Чекайте на повернення додому».
Чоловік працював трактористом. На війну пішов, бо син воює. Хоч Віктор у мене від першого шлюбу. Вітя працював зварювальником у Києві. 25 лютого 2022 року пішов добровольцем. Боронив Ірпінь, був під Бучею, на Київщині. Зараз на донецькому напрямку. Є спільний з Миколою син Олександр. Студент.
Чоловік пішов воювати 10 липня 2024 року. Зник під Селідовим на Донеччині. Страшно було і за сина, і за чоловіка.
Ніна Семьонова не просто чекає. Разом з Ніною ГЕРЦУСЬКОЮ, Марією УСТІНОВОЮ, односелицями, плете сітки в сільраді.
— Оце Михайлович (староста Миколаївки Юрій Самойлик) нами пишатиметься, — сміється Ніна Герцуська. — Поки його нема, зірками станемо.
З третього березня працюємо офіційно. Пів дня. На зарплаті. Місця надає центр зайнятості.
Про таку роботу навіть і не знали. Подзвонив староста, каже: «Будеш плести сітки. За гроші». «Як? Незручно таке за гроші робити». Сітки для військових плетуть усі охочі добровільно. Досвідчені дівчата розказали і показали, як правильно плести.
— У нас не тільки сітки, — додає Марія Устінова. — Хоча це основна робота.
— Можемо попрацювати на території, — продовжує Ніна Герцуська. — Нарізали гілочки ялинки, коли поховання військового було. Це не входить у наші обов’язки. Але ж ми тут живемо. Допомагаємо. Нам неважко.
Одну сітку вже сплели, — розгортає змотану, готову для відправлення. — Три на три метри. Друга на підході. Більша за розмірами.
— Зарплата мінімальна?
— Ще не отримували. Пішли, та і все.
Юрій Самойлик нам усе організував. Надав приміщення. Тканину привезла Лариса Осадчук, міська голова Борзни. У нас навіть електроінструмент є. Ми його «бошиком» звемо, — хизуються електроножем для розрізання тканини. — Усе для діла в нас є. Але ми ним майже не користуємося. Ножицями надійніше.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- «Усе кинула, куртку вдягла і полетіла»: перед Великоднем з полону повернувся 28-річний захисник
- «Відчув себе людиною»: громада зустріла звільненого з полону захисника
- Із російського полону повернули шістьох жителів Чернігівщини: хто вони
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
