18 березня Владислав Крижановський загинув у навчальному центрі ім. князя Ярослава Мудрого (смт Десна). Цього трагічного дня загинув весь екіпаж танка. Нібито заклинив снаряд, який здетонував при спробі його витягти. Для України, для родини це велика втрата, оскільки Владислав був справжнім патріотом, хоробрим захисником. Трагічну і водночас героїчну історію воїна розповіли журналісти місцевого видання «Трудова слава».
Там зауважують: Владислав походив не з простої родини, а військової: у Крижановських з Августівки на захист Вітчизни стали усі чоловіки – батько Юрій та два сини – старший, тоді ще 25-річний Сергій і молодший 23-річний Владислав.
Сам батько Юрій із старшим Сергієм захищали країну ще в АТО. Старший Крижановський із 2000-ого служив за контрактом у в/ч А 1479. У зоні бойових дій бував регулярно, куди постачав боєприпаси військовим підрозділам.
Тому диверсія, яку вчинили вороги України у 2018 у селищі Дружба на Ічнянщині, де тоді знищили до 95% складів, однозначно позначилася на забезпеченні наших військ боєприпасами. Із 2015 до 2018 через вибухи у населених пунктах в Балаклеї, Калинівці, Сватовому та Дружбі, за оцінками військових експертів, Україна втратила понад 210 тисяч тонн боєприпасів, у той час як за 5 років бойових дій в АТО/ООС та на різноманітні навчання Україна витратила усього близько 70 тисяч тонн.
Нині штабс-сержант Юрій Крижановський воює у 5-му Сумському прикордонному загоні швидкого реагування.
Молодший лейтенант Сергій Крижановський у 2016-2017 воював на Донеччині у складі легендарної 1-ї танкової бригади. Нині він командир запасного взводу запасної роти 54 окремого розвідувального батальйону Оперативного командування «Північ» Сухопутних військ ЗСУ.
Техніку знає досконало, оскільки навчався у Харківському військовому інституті танкових військ. Воїна до Дня захисника України торік нагородив президент України Володимир Зеленський, він вручив відзнаку «Хрест бойових заслуг». Має також ічнянець відзнаку від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного «За взірцевість у військовій службі» І ступеня.
Танковий підрозділ Сергія на початку повномасштабного вторгнення стояв і в самій Ічні та брав участь у боях за села Чернігівщини. У Крупичполі два танки билися проти 4 руснявих. Ворог тоді поніс втрати, але і Сергія танк підбили. Екіпажу вдалося врятуватися. Їх з поля бою вивезли побратими іншим танком.
Танкова бригада Владислава 8 місяців воювала на Донецькому та Харківському напрямках. Батько не бачив меншого сина рік.
Війна розвела Крижановських по різних куточках України, але і звела разом: провести в останню путь Владислава.
У 2013 хлопець закінчив 9 класів Дружбинської ЗОШ і вступив услід за братом до Ніжинського агротехнічного коледжу на спеціальність інженер сільгоспмашин. Після закінчення навчання три місяці працював у ВОХОР в/ч 1479, а потім пішов на контрактну військову службу. У 2018 знову ж, як і брат, вступив до Харківського військового інституту танкових військ. Повномасштабна війна застала хлопця у Харкові.
Молоді курсанти з перших днів війни стали на оборону Харкова від російської навали. Завдяки їхній мужності у тому числі росіяни не взяли місто. А 5 березня минулого року був достроковий випуск і, отримавши диплом та за звання лейтенанта, воїн був направлений у Десну на викладацьку посаду.
Із липня 2022 у його біографії розпочинається сторінка бойових звершень у складі танкової бригади. Воював у Донецькій області на Бахмутському напрямку: Костянтинівка, Часів Яр, Краматорськ. Їхня танкова бригада звільняла Балаклею, Ізюм, Куп’янськ. Після успішного контрнаступу їх знову перекинули на Бахмут. За звитягу та хоробрість, проявлені у боях, воїна нагородили нагрудним знаком «За зразкову службу».
4 березня Владислава Крижановського знову направили у Десну, а 5 числа присвоїли чергове офіцерське звання «старший лейтенант» та нагородили медаллю «За оборону України».
Востаннє, коли родина бачила своє сонечко, як Владислава називали домашні, був день народження мами Валентини. 4 березня він відпросився із служби, щоб привітати свою найріднішу неньку та побути із дружиною Мариною, з якою побралися 5 березня 2021. Молоде подружжя ще змогло насолодитися побаченням під час десятиденної відпустки, яку провели у Карпатах спільно із Сергієм та його коханою. Повернулися 16 березня. Владик ще раз забіг побачитися із мамою і поїхав на службу…
Мати й досі його бачить живого і усміхненого, натхненного до життя, звершувати свої мрії. Адже життя його тільки розпочиналося. У 24-ри ще так багато хочеться зробити. Напевно, що мріяв про сина чи доньку. І зміг би їх виростити найкращими українцями, яким був сам.
Рідні не можуть повірити у таку тяжку втрату. Що там могло статися – нікому не втямки. Адже він, розповідають, не пив, не курив, не лихословив. Займався спортом. За десять днів об’їздив автостопом та обійшов всю Україну. Був надзвичайно відповідальним і цілеспрямованим. За рік війни встиг набути великого досвіду і багато зробити для перемоги. І міг ще прислужитися, якби не трагічна доля.
21 березня Владислава Крижановського ічнянська громада з військовими почестями провела в останню земну дорогу. Вшанування відбулося біля каплички Героїям, а спочив захисник у рідній августівській землі.
"Час Чернігівський" писав про загиблих Героїв:
