Чернігівська обласна лікарня, ортопедо-травматологічне відділення. Вікторія НИКИТЕНКО зі Сновська третій день після операції. Уже другої на лівій, роздробленій, руці.
Вікторія Вікторівна — депутатка Сновської міської ради. 26 травня близько 13.00 її важко поранило. Руку біля плеча буквально роздробило шматком гранітного пам’ятника — на кладовище у Сновську впав збитий шахед. А жінка якраз приїхала на могилу загиблого на війні чоловіка Максима Никитенка.
Летіла «Гербера»
Вікторія Никитенко розказує, що замовила пам’ятник. 26 травня вранці робітники заливали майданчик. Подзвонили, що закінчили роботу. Вікторія поїхала подивитися.
— Чую, що летить шахед, — згадує. — «Гербера». Розрізняю за звуком. Повільніший, грубіший. Почала наша ППО працювати. Дуже близько від кладовища. Мені страшно стало — злякалася, що кулі можуть прилетіти. Почала відходити до каплички. Думаю, можна буде заховатися за бетонну стіну.
Обернулася, бачу, що збили не над кладовищем. Вибухнув — вогнище в небі. І тут він різко міняє траєкторію. Летить, і свист такий!.. Я починаю бігти вперед, бо він летить просто на мене. Не деренчав уже, а падав, як метеорит.
Побачила сходинки в підвальчик каплички, — продовжує. — Заскакую і бачу, що двері в підвал зачинені. Але вибігти на вулицю вже не встигаю. Бо свист просто за спиною. А там три невеличкі сходинки і заглиблення.
— Я отак присіла на сходи, лівою рукою накрила голову, — показує. — Правим плечем ближче до стіночки притулилася. І коли шахед шарахнув, мені прилітає уламок чийогось пам’ятника. Це все просто за секунди. Я лише почула тріск руки і побачила величезний шмат чорного граніту. Прилетів, як футбольний м’яч, зверху вниз.
І дрібний граніт летів. І пісок розжарений. Підборіддя поранило. Обличчя було ніби подзьобане. А головне — рука. Якби я не заскочила в ту ямку, а далі забігла, за каплицю, то не було б таких пошкоджень, — переосмислює. — Я ж не бачила, куди він точно летить. Лише чула, що за спиною. Рот тримала привідкритим, щоб не було контузії.
«Бовтається, а болю не відчувала»
— Як вибухнуло, на мене почав пісок сипатися, цемент, — повертається до страшного дня. — Усе летить в очі. На мені була бейсболка. Вона злетіла, я її впіймала. Вилажу з заглиблення, бачу, що горять пам’ятники. Я не думала, що граніт може горіти. Плавляться, навколо чорний дим. (Мабуть, горіли пластикові деталі. — Авт.).
Почала гукати на допомогу. Та від страху й шоку люди ніби впали в ступор. Відразу навіть не змогли «швидку» викликати.
Вікторія на кладовище приїхала на своєму авто. Там ключі, телефон, чоловікова військова аптечка. У ній турнікет, кровоспинні засоби, ножиці. А всі в шоку, не можуть багажник відкрити. Зрештою, відкрили. Взяла аптечку, знайшла турнікет. Та з’ясувалося — ніхто не вміє його накладати. Вирішила, що сама справиться.
— У мене перша думка була, що рука відірвана. На мені була джинсова куртка. Тече кров по штанах. Допомогли зняти куртку, — згадує. — Бачу, пальці рухаються. Значить, все буде добре. А тут і «швидка» приїхала. Вискочили, затампонували рану, бо кров лилася й кістки стирчали.
А в той час уже другий шахед летів на кладовище. Вікторія й медики «швидкої» побігли ховатися в ліс. Як пролетів, сіли в машину. Спочатку привезли у сновську лікарню. Там першу допомогу надали. Знімок зробили, витягли один осколок, зупинили кровотечу. Шину наклали. І повезли в обласну лікарню.
— В обласній була о 15.00, — каже. — Відразу на операційний стіл. Оперував травматолог Олександр Несін з бригадою. Другий осколок витягли. Третій не знайшли. Склали кістки, що змогли. Було багато уламків саме кісток, а не тільки ті уламки, що залетіли. Спицями скріпили. Їх вставляли через кістку. Щоб нічого не рухалося.
— Операції були складними, — сказав Олександр НЕСІН, ортопед-травматолог Чернігівської обласної лікарні.
«Взяли кістку зі стегна. Пересадили. І пластину поставили»
У лікарні пацієнтка була 10 днів. Зняли шви, відпустили додому. 11 червня витягли спиці. І наклали гіпс. 16 червня оперували повторно.
— Взяли кістку зі стегна, — пояснює Вікторія. — Бо недостатньо стало моїх кісточок. Вони роздробилися. Пересадили. І пластину поставили (за неї не платила), скріпили все. Головне, щоб не було зараження. Щоб пересаджена кісточка швидше приживлялася. Щоб швидше рука почала рухатися.
— Страшна війна, — зітхає Ірина КУЗНЄЦОВА, мати Вікторії Никитенко. Вона разом з донькою в палаті, допомагає їй. Адже не тільки рука, але й нога, з якої кістку взяли, болить.
Лікарі сказали, що загальне відновлення триватиме до пів року.
— Головне, що я жива, — поправляє пов’язку на руці Вікторія Никитенко. — І жити, значить, ще буду довго. Зараз мені рівно 40. Нашій з Максимом доні — 17. У цьому році донька закінчила школу, буде випускний бал...
Джерело: "Вісник Ч", авторка Тамара КРАВЧЕНКО. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- На місці могили – вирва, навколо – все побито: ворог атакував кладовище у Чернігові
- У селі на Чернігівщині родинне кладовище просто на городі між грядками
- Вибух від "шахеда" та поруйновані могили: наслідки обстрілів Чернігівщини за добу
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
