Михайло СТЕГАНЦЕВ з Ріпок пішов добровольцем у 2022 році. Втратив на війні здоров’я. А зараз не може отримати від держави навіть слуховий апарат.
— Як летить дрон, не чую навіть зі слуховим апаратом, — каже Михайло Стеганцев. Йому 43. Одружений. Є донька. Комісований. Втратив слух. Контузія, — пояснює. — Прихід 120-ї міни. Під Бахмутом. У 2023 році.
— Як тільки рашисти з Ріпкинщини виїхали, рушив у військкомат, — згадує Тетяна Іванівна, мати. — Ми спочатку переживали, просили. А він сказав: «Я піду». Майстром лісу працював. Сновське училище закінчив. Бронь би була. Сказав піду, і все.
Спочатку — кілька місяців — на Чернігівщині. Потім служив у 30-й механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних сил України.
— Бойова бригада, — пояснює Михайло. — Завдання на бахмутському, куп’янському напрямках. Маньківка, Васюківка — там наша тридцятка стояла.
Бої. Тяжка мінно-вибухова травма. Розрив барабанних перетинок.
— Без слухового апарата на якій відстані чуєте? — запитую.
— До вуха треба нагинатися й казати, щоб зрозумів, — відповідає мати.
— А як машина їде? Щоб переходити дорогу.
— Без апарата не чую, — каже Михайло.
— Телевізор?
— Я без апарата взагалі нічого не чую. Ось тут літають шахеди, я їх не чую. Усе, що літає, дзижчить, а я не чую навіть в апараті.
— Давнішній апарат з ладу вже виходить, — жаліє сина мати. — Це вже третій чи четвертий. Купував з 2023 року. За свої кошти. Вартість одного 17-18 тисяч гривень. Це дешевші. 21 тисяча гривень — дорожчі. Такою ціна була кілька років тому. А до апарата треба ще й вкладиші, батарейки.
Потрібен був майже відразу після контузії. Але призначення на безплатне отримання затяглося на роки.
— Пройшов МСЕК. Написали, що показаний слуховий апарат, — каже Михайло Стеганцев. — Став у чергу на безплатний, від держави. Але в обласній лікарні сказали, щоб у цьому році й не чекав. Добре, якщо в наступному буде.
— Коли апарати були в обласній лікарні, тоді він звертався, — додає мати. — Сказали: «У вас групи немає, тому не можемо виділити». Зараз група є — так апаратів нема, — усміхається крізь сльози.
Михайлу Стеганцеву дали третю групу — так вирішила комісія. Хоча, зі слів матері, мала б бути друга. Син має додаткові захворювання, пов’язані з серцем (кардіосклероз), тиском. Психіка підірвана. Тривожно-депресивний розлад на фоні бойового стресу.
Добре, що поряд друзі, земляки. Зокрема допомагає Юлія Ревенок, правниця з Ріпок. Підтримують громадські організації «Ветеранський простір», «Право на захист», «Серцевір».
Довго лікувався. Відразу після контузії у 2023 році лежав у госпіталі в Дніпрі. Потім перевели в роту охорони. З неї повернули в бойову частину.
— А з бойової частини у 2026 році мене вже комісували, — каже.
— Усі кола пекла пройшов. Після Дніпра в Києві лежав, — додає мати. — У головному військовому госпіталі на Печерську. На реабілітації в Києві був. У Чернігові лікувався. У Халявині кілька разів.
— Психоневрологічну лікарню в Халявині військові хвалять, — згадую знайомих.
— Нормально. Я лежав у закритому відділені, — каже Михайло.
— Тяжко дуже було, — переживає мати. — Найкраща реабілітація була в Чернігові...
— ...ні, — перебиває син. — Найкраща була в Києві. На автодромі «Чайка». Весь персонал налаштований на відновлення військовослужбовця. Психологічне, психічне. Постійно під наглядом психіатра. Під супроводом медиків різні процедури. Масаж ручний. Електромасаж. Ванни приймав, бо суглоби від навантаження порушені. Уже всі й не згадаю процедури. Рівно місяць проходив. А потім гірше стало.
— Нервували, погано спали, голова боліла?
— Психіатр, психолог побачили, що в мене погіршення стану. І мене перевезли «швидкою» в головний військовий госпіталь у Києві, у психоневрологічне відділення.
— Як лікували?
— Пігулки давали постійно.
— Стільки лікувальних закладів назвали. Платили?
— Усе за державні кошти.
— І таблетки?
— Видавали безплатно. І зараз отримую за рецептами.
— Працюєте?
— З лісівників мене попросили фактично добровільно-примусово.
— Повернувся. Але ж... — зітхає мати. — Бояться після контузії брати. Ну що ж...
— Запропонували тимчасово на деякий період, на меншу зарплату, — каже Михайло. — Я не захотів, звільнився.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Тамара КРАВЧЕНКО
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Поранений під час оборони Чернігова: таз і ноги 48-річного чоловіка нечутливі
- Микола Руденок, поранений під Мар’їнкою в обличчя, заново вчиться їсти, розмовляти і... ходити
- Поранений завірив, що з ним усе в порядку. І з уламком повернувся назад у Костобобрів
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
