У громадах Чернігівщини прощались із захисниками, які загинули на російсько-українській війні.
37-річний Олег Нестеренко з Куликівки. Працював в управлінні соціального захисту населення Куликівської районної державної адміністрації. Пізніше — у Києві на різних роботах. 9 серпня 2022 року мобілізували. Ніс службу у лавах 208-ї зенітної ракетної Херсонської бригади. Пізніше служив командиром 2-го штурмового відділення 5-ї окремої штурмової Київської бригади.
24 червня 2024 року в районі села Іванівське Бахмутського району Донецької області Олег зник безвісти. Понад два роки рідні жили між надією і болем. Чекали звістки, вірили, що він живий і повернеться додому. Та лише у вересні за результатами ДНК-експертизи підтверджено найстрашніше — Олег Нестеренко загинув. Синочок народився вже після загибелі татка.
* * *
13 вересня 2026 року загинув 28-річний Валентин Курочка з Новгорода-Сіверського. Працював у відділенні «Нової Пошти». У 2024 році Валентина мобілізували. Був стрільцем другого батальйону територіальної оборони
Його життя обірвалося на Донеччині, поблизу Добропілля.
* * *
50-річний Валерій Юрченко з Прилук. Служив з 21 лютого 2025 року. Був старшим сержантом, командиром танка. Мав позивний Батя. Отримав відзнаку президента України — медаль «За військову службу Україні».
Загинув 9 вересня 2026 року на запорізькому напрямку.
* * *
32-річний Дмитро Вовкогон з Бахмача. Працював шеф-кухарем. Маючи старшого брата-військового, чоловік у липні 2024 року добровольцем став на захист батьківщини. Спочатку служив оператором безпілотних літальних апаратів, згодом — в артилерії.
14 вересня військовий виконав своє останнє бойове завдання. У захисника залишилися дружина, мати й брат.
* * *
53-річний Валерій Краліч зі Срібного. Працював страховим агентом у компанії «Оранта». Потім охоронцем у СТОВ «Батьківщина», в агрокомпанії «Апіс», Прилуцькому міжрайонному відділенні державної служби охорони, а також працівником з благоустрою у Срібнянській селищній раді. Останнім місцем його роботи був Київ, де він працював охоронником.
Загинув старший сержант Національної гвардії України Валерій Краліч 12 вересня 2026 року на сумському напрямку. Попрощалися та поховали захисника у Срібному. У скорботі дружина та донька.
* * *
39-річний Олександр Опенько з села Браниця, Бобровицька громада. Працював у Києві в Національному музеї історії України старшим майстром. 24 квітня 2024 року його мобілізували. 13 серпня 2024 року Олександр Опенько не повернувся з бойового завдання на курському напрямку. Відтоді вважався зниклим безвісти. Рідні та друзі до останнього сподівалися, що військовий живий. Однак ДНК-експертиза підтвердила його загибель.
У захисника залишилися батьки та брат.
* * *
32-річний Ігор Тименко з Носівки. У перший день війни чоловік добровільно звернувся до військкомату. Служив у Третій окремій штурмовій бригаді. Спочатку на донецькому напрямку, згодом на харківському. Був оператором безпілотних літальних апаратів. Пізніше служив водієм-електриком відділення безпілотних авіаційних комплексів.
Під час виконання бойового завдання Ігор разом з побратимами прямував на позицію. У цей момент ворожий дрон влучив у їхній автомобіль. Ігор дивом вижив, однак зазнав тяжких поранень. Його боротьба за життя тривала від кінця серпня. Спочатку лікувався в медичному закладі Харкова, згодом його доправили до столичної лікарні. Попри тяжкі поранення та ампутацію кінцівок, рідні до останнього вірили, що Ігор виживе. Та, на жаль, 15 вересня 2026 року серце воїна зупинилося.
* * *
42-річний Сергій Складаний з села Галайбине, Височанська громада. Працював у Києві на різних роботах. Мав сім’ю, ріс син Богдан. Зі столиці Сергія мобілізували 29 вересня 2024 року. Був стрільцем-санітаром штурмового відділення.
Прослужив три тижні. Зник безвісти 22 жовтня 2024 року на Донеччині. Рідні та друзі сподівалися, що Сергій повернеться живим. Але ДНК-експертиза підтвердила: загинув.
* * *
13 вересня загинув 51-річний Володимир Мусієнко з Остра. Чоловік служив в органах МВС. На початку 2000-х років, закінчивши центр підготовки сержантського складу, присвятив себе військовій службі. У 2014 році був учасником Революції гідності. У лютому 2026 року добровільно став на захист батьківщини. Удома на сина чекала тяжкохвора мати.
* * *
42-річний Володимир Лазаренко з села Гнідинці, Варвинська громада. Працював електриком у ПАТ «Укрнафта», ТОВ «Прогрес» та СТОВ «Дружба-Нова». У лютому 2025 року Володимир пішов служити добровольцем. Був сапером в Центрі розмінування та ліквідації наслідків.
14 вересня 2026 року на Донеччині боєць помер. Поховали на кладовищі в Гнідинцях.
* * *
51-річний Олег Михуля з Мени. Працював у шляховій ремонтно-будівельній дільниці, на консервному заводі техніком-енергетиком, у ТОВ «Нептун», у гофрувальному цеху підприємства «Нямуно банга-Мена». Після робив внутрішні ремонти, клав плитку, стелив ламінат, оформлював стіни гіпсокартоном.
Разом з дружиною виховували дочку та сина. Навесні 2023 року Олега Михулю мобілізували. Проходив службу старшим сержантом на посаді начальника ремонтної майстерні засобів зв’язку батальйону управління четвертої окремої важкої механізованої бригади.
Помер військовий 4 вересня 2026 року в місті Балаклія Ізюмського району Харківської області. Поховали воїна в рідному місті на центральному кладовищі.
* * *
29-річний Микола Соловей з села Галиця, Лосинівська громада. Працював слюсарем-електромонтажником у Києві. З перших днів повномасштабної війни став на захист України у складі Національної гвардії. Служив гранатометником батальйону спеціального призначення полку «Азов». Мав позивний Бот.
Загинув Микола Соловей 30 грудня 2025 року біля села Софіївка Краматорського району Донецької області.
* * *
34-річний Артем Якобчук з міста Бобровиця. З 2014 року воював в АТО/ООС. 13 квітня 2022 року знову пішов воювати.
Загинув Артем Якобчук 6 вересня 2026 року в Харківській області. Поховали воїна в Бобровиці. У нього залишилися дружина, донька, батьки та брати.
* * *
44-річний Василь Дейнеко з села Єрків Козелецької громади. Працював на Київському суднобудівельно-судноремонтному заводі. 19 березня 2022 року чоловіка мобілізували.
Загинув старший солдат Василь Дейнеко 1 вересня 2026 року поблизу села Мирове Краматорського району Донецької області. У нього залишилися дружина, доньки, батько, брат та сестра.
* * *
56-річний Володимир Клюй з Корюківки. Працював на фабриці «Слов’янські шпалери». У 2024 році мобілізували. Під час одного з бойових завдань чоловік зазнав поранення. Однак після лікування знову повернувся на фронт. Помер воїн 11 вересня 2026 року. Поховали в Корюківці.
* * *
43-річний Олександр Каморда з села Красилівка Бахмацької громади. Працював на місцевому сільськогосподарському підприємстві. 22 лютого 2023 року добровільно став на захист України. Був бойовим медиком-водієм. Згодом у складі евакуаційної групи рятував поранених побратимів і вивозив їх з поля бою.
Загинув на краматорському напрямку. Поховали Олександра Каморду в рідному селі. У скорботі дружина, діти, мати, брати і сестри.
* * *
37-річний Леонід Сиктим з Носівки. У червні 2024 року був добровільно прийнятий на військову службу за контрактом з числа умовно-достроково звільнених. Служив у складі Збройних сил України на посаді стрільця. Виконував бойові завдання на передових позиціях. Останнім для нього став покровський напрямок.
Загинув військовий 28 квітня 2025 року поблизу села Преображенка на Донеччині.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Ольга САМСОНЕНКО
"Час Чернігівський" писав про таке:
- На Чернігівщині попрощалися із 35-річним захисником - був сиротою, опізнали за ДНК-експертизою. У громадах - втрати
- Навічно 46... навічно 34: громада втратила двох захисників
- Після тяжкого поранення повернувся на службу і загинув. У громадах втрати
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
