— Перші «сімейки» для військових пошила 21 липня 2022 року. Спочатку зі своєї тканини, штапелю. Купила за свої нитки, резинку. За місяць удома всі запаси закінчилися. Сусіди почали приносити. Вигрібали зі скринь тканину сорокарічної давності. А вона ще ловка, що тканині зробиться. Люди почули про мене, стали привозити із Седнева, Чернігова, — згадує 66-річна Ольга Конончук, майстриня з села Клочків.
— Чому саме «сімейки»?
— Оксана Дубінська, моя сімейна лікарка, написала в інтернеті, чи немає бажаючих шити білизну хлопцям. Я й подумала: а чому б не спробувати. Пошила партію, записала собі в блокнот кількість.
Усе нашите фотографувала і викладала в інтернет для звітності. Бо спочатку люди не вірили, що швидко можу таку кількість нашити. Днями підрахувала: за ці шість місяців пошила 933 трусів-сімейок, 23 штанів, вісім шортів, 41 серветку з рушниками, дві жилетки, два пледи і пару теплих рукавиць. Також серветки і пледи шила, бо були залишки драпової тканини. Медсестра знайома передала нитки для шиття, а вони товсті. Вирішила з них сплести гачком ангелочків для хлопців. Штук 15 вийшло. Відвозять волонтери до військових у госпіталь і на передову.
Не тільки пошитими речами допомагаю. Усі овочі з городу, консервацію теж збирала і передавала нашим військовим. Хазяйство вже не тримаю. Було все: і кролі, і гуси, і качки. Через артроз суглобів руки покручені, на правій не згинаються пальці. Не можу в кулак зігнути. Шишки на пальцях.
— А шиєте тоді як?
— Не уявляю свого життя без цього. Кажу собі: «Терпи, бабо, хлопцям в окопах важче». Пенсії заробила 2300 гривень. Грошима не дуже можу допомогти, тому вирішила підсобити тим, що вмію.
Ночами не спала, таблетки обезболюючі пила, і вперед працювати. І о 5.00 шила, коли світло було. Бо машинка в мене електрична, професійна. Купила років 30 тому за 250 рублів. Бере любу тканину.
— Чоловік не свариться?
— Ні. Навпаки, Микола допомагає мені. Кожен вівторок зранку возить у волонтерський центр. Привожу пошиті вироби, обрізки тканини на маскувальні сітки. Їздить у магазин купувати необхідну фурнітуру для шиття. Узимку — на машині, улітку — на мопеді.
Чоловік звик, що я на місці не сиджу. Немає світла — у темряві крою. Є — сідаю шити.
Микола теж у всьому моєму пошитому ходить. Шию все — від шкіряного пальта до бюстгальтера і трусів . У 1972 році закінчила в Чернігові швейне училище. І все життя швачкою працювала.
Ольга Анатоліївна разом з чоловіком виховали двох синів. Мають двох онуків і правнука.
"Час Чернігівський" писав про волонтерів:
- Зі школи — на фронт їдуть ріпкинські окопні свічки
- Понад 2 тисячі окопних свічок і 2 тисячі розпалювачів для багаття виготовила за 4 місяці чернігівка Анна Мироненко
- Тепло для українських захисників: волонтери з Чернігова налагодили виробництво окопних свічок
Джерело: "Вісник Ч" від 16 лютого 2023 року, авторка Ольга Самсоненко
