28 травня було дев'ять днів, як помер 45-річний Віталій Степанов з Мени. Чоловік загинув після прильоту чотирьох ракет по навчальному центру військового містечка Десна. Родина знайшла батька у військовому госпіталі в Києві. Не приходячи до тями, помер через три дні. Офіційно після ракетного обстрілу загинуло 87 чоловік.
Віталій Анатолійович родом із Загребелля колишнього Сосницького району. Там зараз мати. Їй і прийшла повістка про мобілізацію 13 квітня.
— Міг би не йти, — каже дружина Альона Петрівна. — Але сказав: «Тікати не буду». Прописаний у Мені, а повістку забрала мама. У неділю принесли. Віталік взяв її у руки, подивився. Ніч, певно, обдумував. А в понеділок пішов до військкомату. Вирішив, так правильно.
Як перші танки по Мені проїхали, думав йти в тероборону. Але брали тих, хто знає зброю, хто приймав участь у військових діях. Зброєю не цікавився, але у тирі стріляв влучно.
Все життя працював у лісі. Батько його був директором «Сосницяагролісгоспу», помер три роки тому. Чоловік там робив, потім у корюківському лісництві. Пізніше влаштувався завідуючим виробництва у «Карбонленді», що в Мені. Перед війною зареєструвався як ФОП.
18 квітня вранці сказав, що відправляють на навчання. Приїжджали до нього в Десну, але на територію частини не пускали, сам виходив. Міг скинути фотки своєї вечері. Хлопці там були з усієї України, багато молодих.
Про ракетний удар почула 17 травня, як йшла на роботу, і відразу почала шукати Віталія. Після обіду дізналася, що він на Печерську, у Києві. Госпіталь повністю на державному фінансовому забезпеченні, ні за що не платили. Багатьох ще рідні шукають. Здають ДНК. Нам, якщо можна так сказати, пощастило, знайшли його відразу.
— Я була у бабусі, в Черкаській області. Коли дізналася, де тато, виїхала до столиці, - каже старша донька Аня. - Але до нього не пускали. Був без свідомості. Постійно тримали зв'язок з лікарем.
— Що пішло не так?
— Він був дуже здавлений, діставали із-під завалу, - продовжила дружина. - Що там і як сталося, не знаю. Скоріш за все, удар від ракети був такої сили, що стіни не витримали. Чекаємо офіційного розслідування і їхню версію. Наскільки вона буде правдивою, чи погодимося ми з нею. Зараз родичі хочуть поховати рідних.
А далі вже чекати від влади відповідей, хто винен, чи понесе покарання. Якщо ми будемо не згодні, будемо кричати і голосно.
Цих хлопців вже ніхто не поверне, та мені буде боляче, якщо подібне повториться. Вище керівництво повинно врахувати всі промахи. Щоб такого більше не було. Я за те, щоб вони не ночували там, де вчаться. Можливо, це все сталося і по наводці, але хлопці повинні побути на навчаннях, а ночувати в іншому місці, і про це ніхто не повинен знати.
З похованням чоловіка дуже допомогла місцева влада, військкомати. Всі витрати, організацію взяли на себе.
Чоловіка додому привезли в половині дванадцятої ночі 24 травня. Ховали у відкритій труні. Був як живий. Нам і зараз не віриться. Відчуття, що десь поряд, вийшов.
Читати також: Чаус: російська армія обстріляла селище Десна на Чернігівщині
Джерело: Юлія Семенець, газета «Вісник Ч» від 2 червня 2022 року
