Ольга та Анатолій СІЛИЧІ і Тетяна СУБОТА, їхня сусідка, сидять під купою викопаних буряків. Посеред городу, на краю села Високе. Чистять щойно вирвані. Гичку обрізають, з буряків трохи обшкрібають землю і корінці. Ділять на дві окремі купи. В одну — коренеплоди, у другу — гичку. Анатолій вивезе буряки трактором уже сьогодні. Зелень може полежати кілька днів — не вкрадуть. На городі ще п’ять таких зелених скирт.
«Отакенні вродили»
Мене зустрічають і обгавкують шість собак. Три Ольжині, три Тетянині.
— Буряк кормовий, — заспокоївши собак, повертається до роботи Ольга. Висмикує з вороху здоровенний корінь кілограмів на чотири.
— Оце отакі вродили, — кладе овоч на невеличкий дерев’яний табурет, ножем-секатором відрубує все листя з черешком. Черешок розсікає ще надвоє, — букет бадилля стає вужчим.
— Щоб зручніше коровам їсти, — пояснює Ольга Петрівна. — Ботвину так кидаємо.
Буряк зараз не даю. Бо обидві в запуску, не дояться. Ще пасуться, — ось тут, поряд — їм вистачає.
Сіличі тримають дві корови. Було чотири.
Трохи далі, біля купи ботвиння — трилітрова банка з вишнями. Компот?
— Наливка вишнева була, — сміється Ольга.
Анатолій пішов переїсти. Обід з собою жінки не брали.
По-сусідськи
Тетяна Субота допомагає по-сусідськи, як подруга. Не за гроші і не за натуроплату. Сама буряк не сіє. Він їй і не треба — корів не тримає. Збула, коли чоловік, Микола Мишко, загинув на війні. Тетяна залишилась сама.
— Картоплю, як копали, людей наймали. 120 гривень за годину роботи. Й обід. А буряк — навіть не знаю по чім копають, — кидає очищений корінь у купу Ольга. — Сіяли трактором. Сапували вручну.
Буряки непогані вродили, — знову висмикує корінь з купи. Ще один здоровань.
Серед кормового буряка попадається червоний і трошки цукрового. Тетяна знаходить кілька цукрових. Вони вдвічі менші за кормових. А загалом схожі.
— То для себе, — кажуть жінки. — Й отам далі спеціально сіяли. На борщ.
— З цукрового що робите?
— Горілку, — сміються.
— Теж можна в борщ додавати, — виправляється Ольга. — Та й корови його люблять.
— Але він твердіший, дуже солодкий. І не дуже корисний для худоби. І дрібний, — не погоджується Тетяна.
Буряк з землі виривають вручну. Навіть не підкопуючи. Ольга бере за гичку, тягне. Корінь виходить легко.
— Купу нарвали, сидимо чистимо, — несе оберемок щойно вирваних буряків до купи.
Город — соток 15, — каже. — Під буряком до 10 соток. Поряд була картопля. З іншого боку — ще незібрана кукурудза.
— Волога, а сушити ніде. Хай сохне на городі, зберемо пізніше.
Отам гарбузи були.
— То більш за 15 соток тут у вас. Ціле поле, — не встигаю роздивитися, куди показує Ольга.
— Городи людські. Хто перестав користуватися, нам віддав, щоб не пустували. По 15-20 соток. Ми виорали.
Ще на полі два гектари паю є.
Ольга ледь вміщає на сидінні услінчика великий корінь буряка. Відрубує йому чуба і маленькі корінці збоку. Хвіст залишає.
— Коровам буде їжа, — кидає в кагату. — Гичку зеленою з’їдять. Так кидаємо. А буряк мелемо в січкарні. Є в нас удома і ручна, й електрична. Електричною швидше і для рук легше. Ручна — як світла нема. Вона економніша, але важче нею.
Молочне краще в Київ
— Отак ото наробляємося, — згадала, як молола вручну, господиня. — А молоко непОчім. По дев’ять гривень приймають. Я в Київ вожу.
У столицю їхати машину наймаємо. Семеро нас і восьмий шофер. Звісно, недешево. Більше тисячі з кожного. По чотири ящики кожен везе. Молоко, сири, сметану, масло. У пластиковій тарі, у лоточках. Заїжджаємо на ринок у Дарниці. І там на прилавках продаємо. Раніше і своєю машиною їздили з чоловіком. Дешевше не виходить. Та й удома комусь поратися треба.
З буряками не надто поспішають.
— Третій день на город виходимо. Дві-три купи обчистили — і досить за день. Учора було свято, Покрова (за старим стилем. — Авт.) — не працювали. Сьогодні години до третьої ще попрацюємо. Скільки вправимось, то й добре. Бо ще поратись треба. Днів за два, не спіша, закінчимо, — прикинула обсяг робіт.
На поле з табуретками
На поле з собою беруть невеликі табуретки — услінчики. На одну сідає сама, на іншу кладе буряк. І чистить.
— Сидячи легше?
— Всяк чистимо. Руки-ноги заболять — сідаєш. Заклякнуть — встаєш. Стільчики такі спеціально для поля чоловік зробив. І картоплю на таких сидячи перебираємо.
«Після прильоту я мєдлєнний»
Анатолій повертається з обіду. Несе пластиковий бутиль чистої води. Жінкам попити.
Сідає на свій табурет біля купи необчищеного буряка. Бере, чистить. У рукавичках, як і всі.
На обробку одного буряка, кажуть, йде до трьох хвилин.
— Хто з вас швидше встигає?
— Дружина, — не сумнівається Анатолій. — У неї руки справні. А я мєдлєнний після аварії.
Анатолій Сілич на городі чистить буряки
Аварія — це приліт. 12 серпня рано-вранці перед двором Сіличів ударила ракета. Вибуховою хвилею та уламками вибило хвіртку, вікна, двері в хаті. Поламало два пальці на руці Анатолія. Він якраз збирався випускати корів на пашу, відчиняв хвіртку. Чоловіка контузило.
— Ледь не вбило його, — згадує Ольга. Вона тоді була в хаті.
— Не вбило ж, — скривився, махає здоровою рукою Анатолій. — Ще й лопатку тоді зламав.
Ольга та Анатолій 41 рік у парі. Діти дорослі.
— Чоловік уже пенсіонер, — підколює Ольга.
— А ти? — здивовано озирається на дружину Анатолій.
— А мені тільки в 65 пенсію дадуть. Ще дожити треба. Стажу не вистачає.
Після обіду Анатолій трактором перевіз буряки в погріб.
* * *
На Чернігівщині цієї осені кормові буряки продають-купують від чотирьох до 10 гривень за кіло. Залежно від розміру буряка та обсягів купівлі.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Переселенці з прикордоння Чернігівщини: «Пасемо корів, над головами летять снаряди»
- Соус до м’яса: що ще роблять із кизилу, і в яку ціну продають
- Породиста: півторамісячна теличка втекла від м’ясника і ховалась на базі відпочинку
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
