Білоруське опозиційне видання «Гомельські Флагшток» опублікувало велике інтерв'ю з отцем Євгеном, його добре знають чернігівці, насамперед, через його активну волонтерську діяльність. Парафія отця знаходиться у самому обласному центрі, який навесні був понад місяць оточений росіянами.
Капелан Євген Орда служить у Чернігові, будує церкву Івана Воїна на території колишнього Ремзаводу. Отець Євген розповів, як пережив російську навалу та чому пишається білорусами.
Євген Орда – патріот України, він часто підкреслює, що вважає себе білорусом. Чоловік розповідає, що колись його предки воювали проти росіян за відновлення Речі Посполитої, за що були заслані на нинішню Чернігівщину. Отець Євген також дізнався, що його предком є відомий художник Наполеон Орда.
Після початку війни на сході України у 2014 році Євген Орда почав їздити до українських військових на Донбас, щоб підтримати та доставити гуманітарну допомогу. Через це у 2015 році білоруська влада заборонила священику в’їзд на територію білорусі – прикордонники поставили відповідний штамп у паспорті Євгена, коли той збирався відвідати родичів у Гомелі.
У 2022 війна дійшла до Чернігова – російські війська підійшли до кордонів міста, а Євген Орда (не вперше в житті) потрапив у полон. Детальніше про все розповідає сам капелан.
Священик Московського патріархату не здав
«Війну я зустрів капеланом Нацгвардії. 6 днів працював у Нацгвардії. Після цього мене попросили поховати бабусю Анну в Іванівці – це село за Черніговом, на правому березі Десни. Документи і телефон залишив у місцевого дідуся. Коли я ховав бабусю, мене вже чекали росіяни. Телефон забрали.
Я був у бриджах, хоч і під дощем, але тому мене трохи побили. Били по голові, по хресту, по спині. Через берети вирішили, що я військовий. Кинули в підвал. Перші дні я був з військовими. Мене навіть одного разу вивели на подвір’я, як на розстріл.
Вижив тому, що іванівці мене не здали – не сказали, що я священик Української Церкви. Я думав, що можуть вбити.
Навіть місцевий священик Московського патріархату мене не здав. Його запитали: яка у вас церква – українська чи російська. Він сказав: «Христа». Його побили. До речі, ту бабусю Анну я приїхав ховати на його території. Але він мене не віддав, хоч його били. Це справжній священик».
«Що читав про фашистів раніше, те бачив в Іванівці»
«Коли вже вирішили, що я не військовий, сидів з селянами.
Загалом він провів у погрібі 29 днів. Спочатку було 10, потім 8 чоловік.
Діти хотіли жити, грати, ходити на волю. Дочка, звичайно, замовкла, мовчала або плакала. Дитина гралася, щось робила.
Рано вранці вони дозволили моїй дружині готувати. Вона готувала, а потім поверталася в підвал, щоб нагодувати всіх. Солдати різали корів і свиней. Нам залишилися кістки, чи ще шматки, які залишилися, це ми їли. Звичайно, їжі не вистачало.
Серед солдатів в Янівці були тувинці, бурати, якути. Багато грабували, на нашій вулиці вбили 8 людей. Сталося це так. Наказували людям здавати гроші (здавати долари чи євро, у кого вони були). Люди давали гроші. А потім були обшуки, знайшли 20 тисяч доларів. Чоловіка вивели і розстріляли. Стріляли й з інших причин. В одного знайшли військову форму та застрелили. Одного діда розстріляли, його не пустили до хати. Вони ґвалтували жінок. Одну дівчину вивезли за село і там зґвалтували. Це все військові злочини. Це я раніше про фашистів читав, а в Іванівці бачив.
Я вже казав, що у нас були якути, тувинці, буряти. Але всі офіцери ніби сибіряки, але казали, що мають родичів на Україні: хто у Львові, хто в Полтаві. Вони всім керували і хвалилися, що їхні предки з України. Та що там казати, цих офіцерів на ніч зачинили в штабі, бо ці п’яні тувинці ходили по селу і грабували та ґвалтували жінок. А було, що ці офіцери самі вбили тувинця за те, що він п'яний кричав.
Багато грабували і російські солдати. Тягали «плазми», жіночі трусики, креми та маски. Грабували все, що можна. Навіть викинули собаку з будки і забрали будку. Був четвертий тиждень, коли нас почали випускати, а російські війська відступали.
Тоді вони посміхалися, навіть почали звертатися до нас на «Ви». Питали, що нам потрібно: може, комусь потрібні ліки, може, ми голодні і треба щось поїсти. А до того в селі всіх корів повирізали».
«Я дуже пишаюся тим, що білоруси сьогодні допомагають українцям»
«Зараз відбудовую церкву Івана Воїна. Служу службу тричі на тиждень.
Так, болить серце, що з нашої (білоруської - ред.) землі ракети летіли. Але варто знати, що Лукашенко в білорусі. Через нього багато хто може подумати, що ми погана нація. Але ця людина вбивала білорусів, вона відповідальна за все, що відбувається.
Я дуже пишаюся тим, що білоруси сьогодні допомагають українцям: волонтерять, воюють. Є білоруський полк «Пагоня».
Я бачив наших з батальйону Кастуся Калиновського, чув, як вони топчуть росіян.
Я радий, що багато білорусів дійсно воюють за Україну. Я вже спілкувався з ними. Вони іноді сваряться, сперечаються і гарно б'ються. Колись наші воїни повернуться в білорусь і збудують справжню державу».
Читати також: Як відреагували білоруси на ракетний обстріл Чернігівщини
