Говоримо із в.о. заступниці директора 15 ліцею Наталею Кулаковою про адаптацію до нових умов, зміни в освіти та різні «покоління» учнів. Дивіться відео або читайте текстову редакторську версію.
Журналіст Арсен Чепурний: Привіт, друзі! Говоримо сьогодні про сучасну освіту із виконуючою обов'язки заступника директора ліцею №15 Наталею Кулаковою у передачі «Наші люди». Як ліцей пристосувався до навчання в умовах війни?
– Чи пристосувалися ми до війни: мені здається тут однозначно ніколи не можна сказати. Безпекова ситуація міняється щодня. Бувають дні спокійні, бувають дні дуже стресові. Діти, звичайно, також по-різному реагують. Ліцей працює так, щоб створити максимально безпечні умови. Маємо укриття, знаємо як спускатися до укриття, працюємо на даний момент з ротаційною системою. Тому всі дітки в укриттях вміщаються, є для всіх місця.
Активні бойові дії відбуваються з 2022 року, але Україна знаходиться в таких складних відносинах з нашими сусідами давно. І проводилися по Чернігову, по Україні тренування, ми слухали сирени. Але укриття не були готові до того, що відбулося. Тому школи, садочки працювали очно, а укриття готувалися протягом уроків, протягом освітнього процесу.
Минулого року ми вийшли на навчання, коли укриття ще не було в такому гарному стані, в якому воно є зараз. Тому труднощі: перечекати, ремонт і потроху адаптувати дітей до змін умов, які відбувалися в самому укритті.
Стосовно евакуації є певні моменти. Не всі діти одразу правильно реагували на те, як необхідно проводити самоевакуацію. Необхідно було виробити схему, яким чином ми спускаємося в укриттях, хто займає які місця. І
Труднощі, які ми досі не можемо подолати - це те, що в укритті не можна проводити заняття. Тому що той контингент дітей, який там перебуває одночасно, і квадратура, і кількість дітей – все це не дозволяє нам проводити повноцінно уроки. Іноді вчителі намагаються якось організувати таку роботу. Але так, щоб були охоплені всі діти, які знаходяться в укритті, в нас це не виходить. Це дуже-дуже нас турбує.
– Чи адаптувались учні?
– Діти є діти завжди. Яка б не була ситуація, реагують по-різному. Більшість зараз вже розуміє дуже добре, що треба робити. Знають алгоритм своїх дій. Але є діти з високим рівнем тривожності. Вони потребують особливої уваги. Деякому не хочеться знімати одяг. Особливо в холодну пору року вони бояться, що, якщо щось трапиться, вони до одягу не отримають доступ. Дехто хоче знаходитися в приміщенні, в якому спокійніше, ніж в укритті. З ними працює шкільний психолог, з ними працюють класні керівники. Ми проводимо бесіду з батьками.
Щодо того, як діти на уроці реагують на тривогу. Вони відслідковують швидше, ніж вчителі. Звичайно, є випадки, в яких діти цікаво реагують тривогу, коли, наприклад, контрольна робота або самостійна. І, звичайно, є один момент, який турбує всіх – і батьків, і вчителів, і дітей. Це проведення обов'язкових форм контролю після тривог або, якщо переносити, доводиться цю роботу під час тривоги. Але Україна якось планує цей процес, тому що навіть національний мультимедійний тест доведеться також переривати. Тому нам треба готуватися до цього. І ми пояснюємо дітям, що все одно необхідно буде підготуватися до цього морально.
– Як до воєнного часу пристосувались педагоги?
– У педагогів ситуація така: є команда, ми її виконуємо. Але, звичайно, є рівень втоми від тої відповідальності, яка лежить на вчителях. Дуже важко планувати і тримати в голові все, що пов'язане з уроками, темами, чи встиг викласти чи не встиг. Тому є певна втома, втома серйозна. І, звичайно, в цьому плані хочеться дати людям перепочити. Але на даний момент ми не маємо такої можливості. Себе заспокоюємо, що наші хлопці на фронті не мають такої можливості. А ось наш зараз бойовий фронт знаходиться в освіті. Тримаємося, готові діяти далі. Тому що все одно ми знаходимося завдяки ЗСУ в більшій безпеці, ніж на фронті.
– Відчутне падіння рівня знань в учнів?
– Відчутно. Річ у тім, що повномасштабне вторгнення сталося післяковідний період. А окрім того, був певний період паузи в освіті, коли нам доводилося працювати більш синхронно і онлайн. Але я вважаю, що Чернігів зробив правильний вибір. Максимальний вихід в офлайн, щоб все ж таки діти ходили в школу. Це одне з питань, яке турбує батьків, які роблять вибір, чи повертатися в Україну. Тому що тут є питання роботи.
В минулому році, коли діти вийшли на очні уроки, падіння було серйозно відчутно. Але міністерство запланувало певні діагностичні роботи. Вчителям було рекомендовано провести дослідження, наскільки цей рівень є відчутним, і розпланувати свою роботу так, щоб можна було подолати освітні втрати. Для цього прописана ціла програма щодо подолання освітніх втрат. Але звичайно, повністю її реалізувати – це фантастика. Тому що знову ж таки безпекова ситуація і постійні тривоги. Тим не менш очні уроки допомагають дітям швидше адаптуватися. І ми точно в кращому стані в цьому році, ніж в минулому.
При цьому, звісно, ліцей №15 заточений на те, щоб працювати з 10-11 класами. До нас приходить багато випускників після 9 класу з інших освітніх закладів. І вимоги, які ми ставимо до дітей, і які були в інших освітніх закладах, відрізняються. Деінде ми відчуваємо, що це були достатньо високі вимоги, і дітям легше адаптуватися. Інколи ми відчуваємо, що, можливо, інший освітній заклад ставив акцент на безпеку, на психологічний, емоційний стан, а не на якість освіти. Таким дітям набагато важче.
– Чи відрізняються різні «покоління» учнів?
– Покоління учнів відрізняються дуже сильно. Ковідний період нам дав такий ще розрив у сприйняті, тому що діти під час пандемії знаходилися переважно дома і не було такого тісного спілкування. Не так відчувалися зміни в сприйнятті інформації. Стосовно того, як змінилися за п'ять років, якщо брати ковід і оці роки повномасштабного вторгнення рф, то можна сказати однозначно, що діти по-іншому сприймають інформацію.
Є певна проблема, що батьки намагаються якнайбільше наповнити дітей, щоб не втрачати дорогоцінний час. Коли йдуть бойові дії, оце відчуття у батьків дуже сильно загострюється. В певному сенсі це іноді заважає освітньому процесу, тому що ми маємо все одно у дітей формувати відчуття, що в певних ситуаціях треба діяти за певними алгоритмами. Але ці алгоритми зараз пришвидшуються. Діти сприймають інформацію короткими порціями. Вони хочуть, щоб освіта була більш схожа на розважальний процес, що не завжди відповідає змісту наших навчальних програм. Ми намагаємося якось змінюватися, але діти змінюються швидше, ніж сама освіта. Що робитимемо? Серед освітян є відчуття того, що без змін рухатися далі неможливо. І треба якось знаходити баланс між рухом і розвагою, яку хочуть діти, і між нашими важкими навантаженими програмами.
– Що, на вашу думку, варто реформувати в освіті?
– Можу сказати, що програми середньої та старшої ланки треба розвантажувати. В цьому напрямі, звичайно, має реалізована бути реформа нової української школи. Але на даний момент ми поки що розвантаження ще не відчули. Тому що нова українська школа зайде з наступного року в 7 клас.
Однозначно треба зменшувати кількість предметів. Можливо - розширити кількість профілів. Тривожно ми дивимося на можливість скорочення предметів за рахунок створення інтегрованих курсів. Тому що поки що ми не бачимо, щоб вищі навчальні заклади готували спеціалістів, здатних проводити уроки фізики, біології, хімії, які б суміщали весь навчальний матеріал.
Зміни – це ще й освітнє середовище. В ліцеї є наявна проблема в тому, що ми на даний момент дуже важко дивимося на ситуацію одночасного прийняття дітей в першу половину дня. Переважна кількість дітей все ж таки в першій половині дня більш працездатна.
Дві зміни, може, і реалізовувались раніше. Але все ж таки ми це сприймаємо не так позитивно, як працювати в першу зміну. Треба розширювати мережу укриттів, покращувати ситуацію в укриттях. Можливо, створювати мобільні укриття, наприклад, для тих же дитячих садочків.
У старших класах освітнє середовище має бути сучасним. Діти дуже вимогливі до того, в якому приміщенні вони знаходяться, з якою технікою працюють, наскільки висококваліфікований викладач. Ми маємо бути завжди на ногу вперед, і звичайно для цього у вчителя має бути час на підвищення кваліфікації. На даний момент ми маємо свободу проходити підвищення кваліфікації в тих закладах, які ми обираємо самі. Але дуже часто ці курси відбуваються під час освітнього процесу. Іноді викладачу треба «розриватися» між уроком і курсом, який цінний, але, наприклад, безкоштовний.
Фінансування зараз дуже проблемне питання. Всі розуміємо: війна, економія, треба гроші на Збройні сили України, на нашу оборону. Але фінансування освітнього процесу дуже важливе, тому що ми вкладаємо гроші в майбутнє.
Автор: журналіст Арсен Чепурний
* * *
Дивіться попередні випуски програми "НАШІ ЛЮДИ":
