29 липня на Чернігівщині провели в останню путь п'ятьох земляків - солдатів Вадима Макуху, Ігоря Гуза, Андрія Близнюка, Валентина Левченка та старшого солдата Романа Хніпеля. Всі вони ціною власного життя захищали рідну землю від загарбника.
Вадим Макуха народився 31 липня 1976 року у місті Прилуки. Тут він навчався в загальноосвітній школі №3. Після закінчення 9-ти класів вступив до Ладанського професійного ліцею, де здобув спеціальність токаря. Вадим по-справжньому любив техніку, тому своє життя пов`язав з автомобільними перевезеннями.
З перших днів повномасштабного ворожого вторгнення наш земляк займався волонтерством, а згодом, не вагаючись, подався добровольцем до лав Збройних Сил України, потрапивши до складу 54-ї окремої механізованої бригади на посаду водія, а пізніше — кулеметника.
На жаль, під час виконання бойового завдання на сході України Макуха Вадим отримав поранення, несумісне з життям. 27 липня серце Героя зупинилося назавжди. Вдома на нього чекали дружина та дві донечки...
Ігор Гуз народився 28 червня 1987 в селищі Куликівка. Після закінчення місцевої загальноосвітньої школи навчався у Чернігівському училищі №10, де здобув спеціальність кухаря. Жив з родиною у Куликівці, але працював у Чернігові менеджером.
Після ворожого наступу 24 лютого Ігор одним із перших прийшов до місцевого територіального центру комплектування, щоб зі зброєю в руках захищати свій рідний край. Трохи згодом наш земляк приєднався до складу 58-ї окремої мотопіхотної бригади, разом з якою обороняв Бахмут. Там же 20 липня загинув від уламкового поранення під час ворожого ракетного обстрілу. Вдома у нього залишилися маленький синочок, дружина і батьки.
Андрій Близнюк народився 10 жовтня 1979 року у Ніжині. Навчався у місцевій школі № 13. Зі слів сестри Наталії, Андрій зростав веселим та життєрадісним хлопцем, брав участь в різній самодіяльності, був «душею» компанії. Дуже любив грати в футбол, навіть мріяв стати футболістом. Після закінчення 11-го класу він вступив до місцевого училища № 35, де вивчився на водія. Потім пішов до армії, служив під Одесою. По закінченню служби вступив до Ніжинського агротехнічного інституту, здобув спеціальність інженера. Деякий час працював у Києві.
Чотири останні роки Андрій з дружиною та сином Нікітою проживали в Ірпені. Після 24 лютого родину він вивіз на захід України, а сам вирішив долучитися до оборонців Батьківщини.
Сестра та дружина Андрія згадують, що той мав позитивний настрій та всіх завжди підбадьорював. Після перемоги хотів з побратимами приїхати до Ніжина та відсвяткувати цю подію.
22 липня під час виконання бойового завдання Андрій Близнюк потрапив під ворожий ракетний обстріл в місті Апостолове на Дніпропетровщині. Отримані травми виявилися несумісними з життям. Крім дружини, сина і сестри, в Андрія залишилися мама та 82-річна бабуся.
Валентин Левченко народився 10 листопада 2003 року в селі Козилівка на Корюківщині. Тут закінчив місцеву загальноосвітню школу, після чого переїхав на подальше навчання у Київ.
З початком повномасштабного вторгнення юнак добровільно прийшов до місцевого територіального центру комплектування. Так він потрапив до складу військової частини А4081.
19 липня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Дементіївка на Харківщині Валентин Левченко потрапив під ворожий обстріл. На жаль, врятувати захисника не вдалося. Вдома у нього залишилися батьки та старша сестра Анастасія.
Роман Хніпель народився 20 серпня 1993 року у Ніжині. Тут закінчив школу № 10 та гімназію № 3, а після 8-го класу пішов навчатися до училища № 35. Згодом вступив до Ніжинського агротехнічного інституту, закінчивши його на відмінно.
За деякий час Роман пішов служити до армії в Нацгвардію м. Запоріжжя, де і залишився за контрактом. Був направлений під Маріуполь, а після 24 лютого потрапив на Азовсталь у складі 8-го окремого гірсько-штурмового батальйону.
Зі слів батька Юрія Михайловича, Роман був розумним та веселим хлопцем, гарним товаришем, часто допомагав з написанням дипломних робіт, був активним, трохи впертим. Захоплювався гітарою, барабаном, комп’ютерною технікою. Любив риболовлю та обіцяв батькові по поверненню порибалити.
Під час військових дій на зв’язок виходив не часто, оскільки не було можливості (близько одного-двох разів на тиждень). Згадав батько і його слова: «Тато, ми тут до кінця...»
На жаль, під час боїв на Азовсталі в середині квітня Роман Хніпель загинув. Удома на нього чекали батьки та молодший брат.
На малій батьківщині з кожним Героєм востаннє попрощалися рідні та близькі, друзі та побратими, вшанувавши їхню світлу пам'ять та поховавши на рідній землі.
Читати також: На Коропщині попрощалися із 32-річним захисником
Джерело: Чернігівський обласний ТЦК та СП
