За півтора року своєї роботи у сфері кризової психології корюківчанка Марина Богдановська надала понад 1500 консультацій мешканцям Корюківської та Холминської громад. Вона розказала, як залишатися в ресурсі у нинішньому сьогоденні та чому з війною треба миритися, але не звикати до неї.
«Завжди хотіла навчитися консультувати»
За плечима в Марини Богдановської 12 років роботи дитячою психологинею. Практикувати як кризова психологиня почала півтора року тому, коли стала фахівчинею гуманітарної організації, яка функціонує в Україні з 2015 року, а на Корюківщині — з листопада 2022-го.
Ця організація надає психологічну й медичну підтримку мирному населенню в сільській місцевості. Для цього мобільні бригади в складі лікаря сімейної медицини, акушера, психолога й медсестри постійно навідуються в села.
"Ще з університету це була моя мрія — навчитися консультувати, — розповідає Марина Богдановська. — Однак самостійно цього не освоїш, оскільки існують спеціальні протоколи консультування. Саме ця гуманітарна організація навчила мене таких протоколів. Тепер я кризова психологиня. Мій попередній досвід, звісно, став у пригоді, однак це абсолютно різні сфери. Для порівняння: це так, ніби педіатр став хірургом"
Марина Богдановська
З якими запитами звертаються
Візит мобільної бригади фахівців у села для Марини Олександрівни завжди розпочинається з бесід із місцевими, які очікують на прийом лікаря, на різні просвітницькі теми: що таке психічне здоров’я, стрес, гендерне насильство, алкоголізм, як боротися з порушеннями сну та тривожними станами тощо. Інколи фахівчиня готує одну тему, а випливає сама собою інша. Тоді плани автоматично змінюються під запит людей.
"Тематика різна: підтримка сімей військових, втрата рідних, горювання, проблеми взаємин, самотність тощо, — каже Марина Богдановська. — Найскладніша тема — це втрата дітей. Один із розповсюджених кейсів у моїй роботі є також втрата партнера за віком. Багато людей старшого віку звертаються з проблемами порушення сну"
Утім, психолог працює виключно у своїй площині. Людей із тривожними розладами скеровує до сімейного лікаря, психіатра. Буває навпаки: сімейний лікар перенаправляє свого пацієнта до психолога, коли бачить порушення психоемоційного стану.
"Буває, що й медперсонал, лікарі звертаються по допомогу, — говорить психологиня. — Адже нервова система виснажена, бо ми живемо під час війни, тобто, у довготривалому стресі, коли звідусіль тільки тривожні новини, гинуть люди… За рівнем стресостійкості, навантаження на нервову систему кожен по-різному реагує на воєнне сьогодення. Фраза, яку мені доводиться найчастіше чути від своїх клієнтів: «Я вже не можу»"
Хто звертається по психологічну допомогу
За словами Марини Олександрівни, її клієнтами в селах зазвичай стають люди віком 60 років і старші, переважно жінки.
"Перший чоловік, який звернувся по допомогу, був дуже похилого віку, — пригадує психологиня. — Його дружина тяжко хворіє й потрібні чималі кошти на її лікування, яких він за віком і станом здоров’я не може заробити… Сільські люди між собою слабо комунікують про свої труднощі, а з чужими їм легше виговоритися, звільнитися від тягаря. Адже, проговоривши свою проблему, людина зазвичай сама вибудовує вихід із ситуації, яка її гнітить: або бачить реальні кроки до розв’язання проблеми, або примиряється з ситуацією, яку змінити не може"
Помічено: людина, яка багато говорить, рідше хворіє, ніж та, що всі переживання тримає в собі.
Психологи не мають чарівних засобів, щоб розв’язувати проблеми й не дають порад, як це зробити. Психологи не ставлять діагнозів і не призначають лікування. Вони «лікують душу». Робота психолога полягає у правильних запитаннях, відповідаючи на які, людина сама себе почує та звільниться від емоційного навантаження.
«Мені знову треба з вами поговорити»
Кризова психологиня гуманітарної організації, хто вона для сільчан? За цей час — своя людина, близька, якій довіряють. Буває, навіть впізнають на вулицях Корюківки, вітаються і кажуть: «Мені знову треба з вами поговорити».
"Є люди, які постійно приходять по повну чи коротку консультацію, — констатує Марина Олександрівна. — Адже той, хто отримує результат, звертається знову, щоб проговорити свою конкретну проблему. Бо кризовий протокол консультування, яким я керуюся, передбачає миттєве покращення психологічного стану клієнта, аби мінімізувати психологічну травму.
Важливо: миттєве покращення тут і зараз, бо на завтра йому вже не потрібно. Тобто, протягом години я повинна повернути людину в ресурсний стан, коли вона матиме достатньо сил і енергії справлятися з викликами. Кризові протоколи консультування дозволяють це зробити — запевняє психологиня".
Після кожної зустрічі клієнти проходять анкетування, де їм пропонують оцінити, наскільки краще вони почуваються після консультації. За шкалою від нуля до п’яти найчастіше зазначають 4-5 і кажуть: «Мені краще».
Змиритися з війною і звикнути до неї — різні речі
Марина Богдановська наголошує на суттєвій різниці цих понять:
"Звикати до війни — це погано, бо втрачається інстинкт самозбереження. Коли люди нехтують повітряними тривогами, своєю безпекою та життям, відмовляються виїздити з постійно обстрілюваних населених пунктів тощо, — це звикання до війни. А чіткий аналіз того, що відбувається: моніторинг новин, дотримання правил безпеки, усвідомлення (не)безпеки для себе і своїх дітей, напрацьований алгоритм дій у разі можливого загострення подій — це називається змиритися з війною. Тобто, коли ми здатні аналізувати й раціонально мислити, ми не звикли до війни, ми просто прийняли її як таку з усіма загрозами та небезпеками"
Про трудотерапію й інші способи триматися під час війни
Марина Олександрівна зазначає, що варто більше уваги приділяти своїм ресурсам — тому, що відновлює ваш емоційний стан. Для когось це — книжка, в інших — квітникарство чи садівництво. Дехто черпає сили у традиційних щоденних дзвінках рідним, аби тільки почути їхній голос. Інші — у занятті спортом, кулінарією, волонтерством тощо. Треба зрозуміти, у чому ваш ресурс і наповнювати його, бо це допомагає протистояти стресам і переживати складнощі.
"Як приклад: мама трьох дітей, які служать, вона не знає, куди себе подіти від переживань, бо її діти у постійній небезпеці, — говорить Марина Богдановська. — Вона знайшла себе у виготовленні плетених кругів і консервації. Це дає їй сил триматися, поповнює її власні ресурси. У цих заняттях жінка відчуває себе потрібною й корисною"
Важливо також слідкувати за своїм здоров’ям, підтримувати свій фізичний стан, достатньо часу проводити на свіжому повітрі.
Якщо відчуваєте, що й цього замало, зверніться по консультацію до спеціалістів, не залишайтеся сам на сам із проблемами. Деякі легко вирішуються спеціальними техніками управління стресовими ситуаціями, яким може навчити кризовий психолог. Зазвичай це техніки на дихання.
Тривожні дзвіночки
Не кожен охоче звернеться до психолога чи інших фахівців, навіть якщо відчуватиме, що це потрібно. Які прояви повинні насторожити та стати тривожними дзвіночками?
"Насамперед це ситуації, коли людина забуває про свої буденні справи, відмовляється від звичної роботи (не ходить на роботу, не доглядає за собою й дітьми тощо) і протягом тривалого часу перебуває у певному психоемоційному стані (плаче, дивиться в одну точку і запевняє, що «я нічого не хочу»), — говорить психологиня. — Це тривожні дзвіночки. Однак людина повинна сама зрозуміти, що їй потрібна допомога. Нехай навіть і з чиєїсь подачі чи рекомендації, але вирішити має самостійно".
Джерело: Сусіди.City, авторка Наталія Рубей
"Час Чернігівський" писав про таке: Психологиня розповіла про реабілітацію і боротьбу з вигоранням
