У цьому випуску спілкуємося із Тетяною Тернопольською-Черніковою про психологічну реабілітацію, ментальне здоров’я та боротьбу з вигоранням.
Дивіться відео або читайте текстову редакторську версію.
Журналіст Арсен Чепурний: Привіт, друзі! Говоримо про психологічну реабілітацію цивільних та військових із психологом Тетяною Тернопольською-Черніковою у передачі «Наші люди».
– Як ви стали психологом?
– Закінчила я Чернігівський педагогічний університет ім.Шевченка. Маю ще базову медичну середню освіту, тому мій досвід почався з хірургічного відділу, ще з прийому лікаря із невропатологом. Але завжди я бажала працювати психологом. І вже 4 роки я працюю в реабілітації Чернігівської міської лікарні №4, в реабілітації пацієнтів з неврологічними захворюваннями. Також я ще закінчую ІІ курс магістратури Ніжинського державного університету ім.Гоголя за спеціальністю «клінічна психологія».
– Чим займається психолог у реабілітаційному центрі?
– Психолог – це член мультидисциплінарної команди, який займається з пацієнтами з емоційно-вольовою сферою, когнітивною сферою. Складає індивідуальний план роботи, бере участь безпосередньо в обговоренні смарт-цілей – це вимірювальна, сприйнятна і досяжна ціль, яку ми обговорюємо індивідуально з пацієнтам і також з найближчими родичами. Тобто те, що ми хотіли б досягти разом з пацієнтом за період реабілітації.
Працюємо ми з цивільними і військовими. До масштабного вторгнення це були постінсультні пацієнти, більшість з них – це черепно-мозкові травми, спинальні. Зараз багато проходять у нас реабілітації військові. Це контузії, черепно-мозкові травми, поранення кінцівок.
– Чи є відмінність у роботі з військовими і цивільними?
– Відмінність вона є, це очевидно. Тому що це різний стрес, який вони отримують. У військових це бойовий надмірний стрес. Цивільні відчувають стрес військового стану. Робота трошки відрізняється. Робота індивідуальна більш з військовими. Із постінсультними ми проводимо групові роботи. Обов'язково працюємо з родичами, це необхідно і дуже важливо. Тому що їх підтримка – це 50 % успіху. Вони беруть безпосередньо участь в реабілітаційному процесі. Ми долучаємо родичів як у залі з фізичними вправами, так й індивідуально.
– Як саме відбувається психологічна реабілітація?
– Спочатку ми знайомимось, це перші кроки. Ми розповідаємо про себе, хто ми такі, що ми члени мультидисциплінарної команди. І ми формуємо запит пацієнта. Якщо це тривожність, то ми її діагностуємо. І вже по запитам, які ми бачимо, ми вирішуємо і будуємо план, з чим ми будемо працювати. Тобто це індивідуально. Але ми можемо поєднувати це і в групову роботу з пацієнтами, а також і в групову роботу з родичами.
– Чи можливо надати психологічну допомогу самому собі?
– Для цього у нас є робота, що називається психоедукація чи психонавчання. Ця методика дозволяє підвищити знання нашого психічного здоров'я і надати навички, як собі можна допомогти. Це різні вправи дихання, тілесне заземлення, різні вивільнення цього стресу і тієї травми, що отримав військовий. Це ми робимо і через арт-практики – ліплення та малювання, творення безпечного місця, е пісочною практикою займаємось.
– Яка тривалість реабілітації?
– Вона у нас трошки відрізняється. У цивільних пацієнтів -два тижні, у військових комплексна реабілітація – три тижні.
– Із якими проблемами у пацієнтів найчастіше стикаєтеся?
– Це тривожні розлади, тривожно-депресивні, пост-травматичний стресовий розлад, фобічні розлади, нав'язливі думки.
– Чи правда, що у всіх військових – ПТСР?
– Є така думка, що хто був (на війні – ред.), той буде мати обов'язково посттравматичний стресовий розлад. Але статистично і доказово - це не так. Психіка настільки у нас унікальна та індивідуальна, що вона самозцілюється. І не кожний військовий буде мати пост-травматичний стресовий розлад. Але дуже важливо, щоб ми слідкували за ним.
Якщо у бійця підвищена тривожність протягом 3-6 місяців, він уникає стресу, не хоче про це думати, або виникають якісь флешбеки того, що з ним сталося, то ми обов'язково приділяємо увагу, діагностуємо пост-травматичний стресовий розлад і далі направляємо до лікаря-психіатра, також до нашого лікаря ФРМ (лікар фізичної та реабілітаційної медицини – ред.) і так далі. Тобто розбираємося з цим питанням і надаємо допомогу.
– Чи потрібен самому психологу психолог?
– Обов'язково. Ми проходимо таку теж в нашому колективі психонавчання, яке нам дозволяє робити профілактику вигорання, емоційного вигорання. Тому що ми знаходимося в стресі постійно. Ми в команді роботи, працюємо серед людей. Тому обов'язково дихальні, тілесні вправи. Якщо у нас є можливості, організовуємо якісь цікаві заходи. І кожен з нас розуміє, що самодопомога необхідна і важлива в нашому житті.
– Як боротися з вигоранням?
– Емоційне вигорання – це наша життєва енергія, яка втрачається на різні наші аспекти життєві. Дуже важливо її поповнювати цю нашу «батарейку життєву», накопичувати. Це фізична активність, емоційна, духовна життєстійкість. Професії, які пов'язані «людина-людина», потребують профілактики, постійного моніторингу, щоб ми розуміли, як ми себе почуваємо. Важливо дивитись протягом дня, як я себе почуваю, коли в мене енергії, вже залишається менше, як я себе буду наповнювати. Це також і складання свого режиму дня, режиму роботи.
* * *
