Сергій Малець, голова Олишівської громади, місяць, як повернувся на роботу. Два роки його кабінет у сільраді пустував, слугував складом для паперів, гуманітарної допомоги.
Поки голова служив, його обов’язки виконувала секретарка ради Людмила Пекур.
В перший день після демобілізації Сергій Вікторович прийшов раніше за всіх працівників. Зробив їм сюрприз. А от місцеві про повернення знають не всі.
— Офіційно до роботи повернувся 19 липня, — пояснює голова. — З армії звільнився 13 червня. Місяць вирішував домашні справи, які за 2,5 року назбиралися.
— Як колектив відреагував?
— Сказали, що зраділи, — сміється. — Не той час, щоб святкувати повернення з розмахом. У військових також є тортик, чай.
— Жителі Олишівки впізнали? — натякаю на бороду, якою обзавівся голова.
— Не всі.
Кабінет мій використовувався, як склад, — розповідає. — На столі купи паперів. Робота ж на місці не стояла. Поперебирав. Непотрібне повикидав. Потім вже і дівчата допомогли повиносити непотрібні речі.
— Щось змінилося в роботі за час вашої відсутності ?
— Та особливо нічого, — заходить в кабінет до працівників. — Поки мене не було, встигли розробити деякі проєкти щодо ремонтів у громаді. Втілювати будемо разом.
Скарги від жителів були завжди. Якщо не скаржаться — або нічого не робиться, або навіть не знаю, що сталося. Двері мого кабінету тепер завжди відкриті.
— Про вторгнення дізнався о 4.40, — згадує перший день повномасштабної. — Із Пісок, що під Черніговом, до батьків привіз бабусю. Почав всіх обдзвонювати. Збирати добровольців. Зі Смолянки, Олишівки, Топчіївки, Серединки і автобусами возити на Чернігів. Так почалася моя війна.
11 лютого минулого року перевели на посаду начальника персоналу в новостворену бригаду. Стрілецьку резервну. Потім стала піхотна. До 13 червня 2024 року служив там.
— Що входило у ваші обов’язки?
— Робота з кадрами. Набір військових, розподіл по посадах. Вів облік.
З комплектуванням — одяг, взуття, бронік, зброя — проблем не було. Деякі речі, які видавали, і зараз лежать не тронуті. Був випадок, коли дівчина військовослужбовця в Інтернеті викладала оголошення. Збирала хлопцю 50 тисяч гривень на амуніцію: берці, бронежилет, каску. На такому спекулювали. Можливо, хотів закордонне. Бувало, продукти привозили поганої якості. Зв’язувалися з постачальниками, міняли.
— Служили в Чернігові?
— До 11 лютого минулого року. Потім були в Прилуцькому районі, через тиждень переїхали в інше місце дислокації. Були на Житомирщині. І на Сумщині, і на Харківщині. Барвінкове, Ізюм. Остання точка — Куп’янськ. П’ять кілометрів до лінії зіткнення.
— Як вийшло демобілізуватися?
— У 2022 році потрапив в аварію. Після служби їхав мотоциклом. По головній. Переді мною з другорядної вискочив джип. І я в нього. Чотири дні в реанімації. Півтора місяця в лікарні.
Отримав третю групу інвалідності. Коли були зміни в законодавстві, написав рапорт.
На дембель вийшов у званні майора запасу. За званням ніколи не ганявся. Ще в 2014 році служив по мобілізації. Прослужив рівно рік. Новий рік зустрічали під Дебальцевом, що на Донеччині. 18 січня нас вивели.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Юлія СЕМЕНЕЦЬ
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Мер прикордонної громади взявся ремонтувати житло для лікарів
- Міський голова Мени показав, де нині служить на Донеччині
- Був політиком - став дронарем: ексмер Чернігова носить піксель
* * *
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
