Світлана Халімоненко, офіцер управління комунікацій ОК "Північ", під час нашого інтерв'ю пояснила різницю між цивільною та військовою журналістикою так:
Військова журналістика – це як окремий напрямок. Так само, як є журналістика пов'язана з екологією, журналістика в сфері культури, так само і військова журналістика. Це просто такий вузький напрямок в загальній журналістиці. І, звичайно, це обмеженість. У сенсі доступу до інформації та її поширення. Тут військові журналісти обмежені певними правилами, нормами, рамками.
Пані Світлана окремо відзначає: військові журналісти більше ризикують.
Ще одна особливість військової журналістики – це ризики. Ризики для життя. Тобто, всі ми розуміємо, що військові журналісти працюють в зоні бойових дій зокрема.
Також за словами Світлани Халімоненко співпраця з цивільними журналістами в 90% випадків ефективна і адекватна. Але бувають і непорозуміння.
На практиці особисто в мене за 10 років моєї служби в підрозділах комунікацій, в пресслужбах, починаючи від батальйону і закінчуючи оперативним командуванням, майже не було проблем. Були деякі моменти конфліктні, до речі, з чернівськими журналістами певного видання, які відмовлялися чути або розуміти специфіку військових, коли ми говоримо, що це неправильно, а це не можна, а вони не чують і все рівно видають матеріал і йдуть на конфлікт, замість того, щоб почути і розібратися. Це йшлося, по-перше, про перекручені факти, просто банально перекручені факти або назви, або посади, і ми говоримо, що треба виправити, бо тут неправильно, а тут ви вирвали з контексту. А у них така реакція, мовляв, що ви від нас хочете? Ми, як захотіли, так і написали, ми це так бачимо.
В інших випадках, а це, напевно, 90%, ніяких проблем не було. Є запит від журналістів, ми його опрацьовуємо якомога швидше і надаємо відповідь.
***
Час Чернігівський писав про таке:
