— Наближаємо Перемогу як можемо, — говорить 68-річна Любов Лахно з Кобижчі на Бобровиччині. Вже третій рік вона пече пиріжки, а її внуки — Арсен і Віталій — продають їх. Виручені гроші віддають для потреб ЗСУ.
— Я люблю пекти, — говорить Любов Павлівна. — Для своїх багато готую, бо сім’я в нас велика: я, чоловік, син, невістка, два внуки.
Арсенові 17 липня буде 15 років. Віталику 21 травня виповнилося 8.Його день народження цього року припав на День вишиванки. Мама Оксана опублікувала у фейсбуці відео, як Віталик танцює запальну руханку у вишитій сорочці під пісню зі словами «Вишиванка рідна, ну хіба не диво? В ній ходити модно, стильно і красиво!».
Для родини Лахнів це не данина моді: в сім’ї дійсно всі — щирі патріоти України. Старший син Любові Павлівни й Олександра Миколайовича на початку повномасштабного російського вторгнення пішов воювати добровольцем, а вся родина молодшого підтримує військових.
— Коли почалась повномасштабна війна, ми дуже хотіли чимось допомогти нашим захисникам. І придумали вихідними готувати їм їсти. Спочатку я займалася цим сама, потім підключила сусідку, Лідію Хоніну.
Хлопці завжди любили тушковану картоплю. На свята ми робили їм якісь салати. А в основному годували їх пиріжками. Багато різних пекли і смажили — із горохом, із печінкою та рисом, із повидлом, із сиром.
Цілий рік ми вихідними готували для захисників. Коли вони звідси поїхали, ми відправляли їм посилки — каву, чай, шкарпетки. На жаль, чимало з наших знайомих військових уже загинули або зазнали поранень, багато хто ще служить.
Ми сподівалися, що війна швидко закінчиться, а вона он аж на скільки затяглася… І ми почали думати, як іще можна хлопцям допомагати.
— Сіли, поговорили. Бабуся запропонувала пекти пиріжки і продавати, а виручені гроші донатити, — долучається до розмови Арсен. Влітку 2023 року вони з братом вперше вийшли торгувати — спочатку на узбіччя свого перехрестя. — На виході з нашої вулички ми поставили розкладний столик. Написали: «Пиріжки по 10 гривень». Машини їхали повз, зупинялися, купували.
Згодом до нас підійшла хазяйка магазину неподалік, Ніна Федорівна (Парубець. — Авт.), і говорить: «Ідіть до магазину, там людей ходить більше, тож матимете більше покупців».
— Ніна Федорівна казала: «Тут Ваші внуки будуть під наглядом — моїм і продавців». Звісно, це добре, щоб нам за хлопців не хвилюватися, бо ж меншому на старті нашої такої діяльності було всього 5 років.
— Спочатку більшість пиріжків розбирали місцеві, — додає мама братів Оксана. — Куштували, почали навіть замовляти. Зупинялися, щоб купити пиріжків, і проїжджі. Так і пішло.
— Я в суботу рано-вранці смажу, хлопці прокидаються і йдуть продавати. Це в основному в теплу пору року. Взимку не торгували, бо то холодно було, то хворіли.
— Спочатку було страшнувато, — зізнається Арсен, — але потім я призвичаївся.
— А я й зовсім не боявся, — заявляє Віталик.
Зараз за бабусині пиріжки брати правлять по 15 гривень за печені і по 20 гривень за смажені. Виручені гроші рахують разом. Молодший це вже добре вміє — цього року закінчив 2 клас. Старший — тим паче, бо позаду 9 класів місцевої школи, випускник. Де продовжуватиме навчання далі, Арсен іще розмірковує.
До речі, хист до продажів хлопцям міг передатись від бабусі, адже Любов Павлівна працювала в торгівлі.
— Гроші з виручки внуків я беру лише на борошно й олію (бо зі своєї пенсії не накупляєшся), а решту ми віддаємо на ЗСУ. Десь раз на місяць по тисячі або півтори тисячі гривень (коли менше, коли більше) передаємо Людмилі Самоткан — на спанбонд для маскувальних сіток, які вона плете разом з іншими небайдужими людьми нашого села. Торік ми з онуками брали участь і в благодійному ярмарку, де збирали кошти на машину для військових.
Окрім допомоги, це добре, що хлопці не бігають невідомо де, не сидять у телефонах, а займаються такою хорошою справою!
Джерело: "Гарт", авторка Аліна КОВАЛЬОВА
"Час Чернігівський" писав про таке:
