Любов ОСТАПЕНКО із Сахнівки, що на Менщині, вже готує на зиму дрова. До осені мають добре підсохнути. Біля двору дві купи великих і малих колод.
— Допомоги по вісім тисяч давали на дрова, я на оці поки що шість з половиною витратила, — каже.
У Любові Іванівни котел, парове опалення. Піч викинули давно, замість неї встановили сучасну душову, теплий туалет, умивальник. Вода зі свердловини.
Щоб самій пиляти колоди, 76-річна Любов Остапенко купила електропилку. Невелика, і каже, що неважка.
— Антена упала. Поставили, да низько. І гілка абрикоса заважала. Я приставила драбину, залізла туди з пилкою і обпиляла, — киває на дерево під хатою метра з три висотою.
Живе у Сахнівці сама, чоловік помер чотири роки тому.
Зараз матері допомагає пиляти дрова 46-річний син Володимир. Його бензопила більша і гуркотливіша. Володимир у матері другий тиждень, чекає направлення на медкомісію. Пиляти довго не може: руки сильні, але ноги хворі. Живе в Чернігові. Працював в поліції охорони. За станом здоров’я пішов з роботи.
У вітальні над столом б’є час дубовий годинник з маятником.
— Годиннику цьому 260 років, — хвалиться хазяйка. — Був з позолотою. І маятник, і циферблат… Зроблені в Сілезії (зараз — провінція в Польщі. Впродовж століть ці землі належали Польщі, Богемії, Австрії, Прусії та Німеччині, - авт.). Прапрадід чоловіка виміняв цього годинника у німців за дві пари хромових чобіт.
— Зі срібним покриттям, — поправляє син. — З часом почорнів. Батько хотів обновити і полірнув войлочним кругом. І срібло зчистив, а знизу жовта латунь. Теж почорніла. Був у Березному цех художнього розпису, віддав, а там споганили, — вважає Володимир. Але мені здається, що годинник гарний.
З кухні виходить рудий кіт Буржуй. Напівпородистий мейн-кун.
— Такий котик ні в яку шкоду не полізе. Вісім років. Щоб впустила з вулиці, не нявкає. Розганяється і двері вибиває. Чисто оббивку з того боку поодбивав.
Народилась Любов Остапенко в Сахнівці.
— Батьки колгоспники. Після школи — і я на ферму. 17 років, 12 корів вручну по два рази на день доїла. Руки боліли. Зарплати 40 рублів.
Але з шести років вже на гармошці грала. Батько Іван Харитонович дуже хотів собі гармошку. І купив. Він на роботу, а я граю. Так раніше батька і навчилась. А баян мені у восьмому класі купили (там більше клавіш, октав та інших гаджетів, - авт). І зараз він в мене є. Виступала у школі, на сцені грала і співала. Після дев’ятого до музичного училища вступати приїхала, але пізно — екзамен вже йшов.
А тоді прочули про мене, що гарно граю, співаю, приїхали з Локнистого директор будинку культури з парторгом і забрали художнім керівником. Потім — директором будинку культури в Миколаївку. Тоді схаменулись, що без освіти і направили на навчання. На річні обласні курси в музичне училище Ревуцького в Чернігів. Колгосп оплачував.
Любов Іванівна веде до кімнати, показує випускні фотографії. Той баян, на якому досі грає, і гармонь.
— Вже і клавіші не працюють, пружини поржавіли, — показує. А тоді бере в руки баян, розводить міхи і співає пісню про журавку. — Тільки рука німіє, болить. Басові партії вже не відчуваю, — переймається Іванівна. — А колись мої пісні по менському радіо передавали. Заходжу, сидить мати, голову схилила на стіл і плаче. «А що сталося?». А вона пальцем на радіо тикає, сказати нічого не може. «Та що з тобою?» «То я співаю», каже, — згадує син.
— Заміж вийшла в 20 років. Чоловік на два роки старший, був завклубом у Сахнівці. А я там худруком, після курсів. Дітки пішли. Двоє в нас: дівчинка і хлопчик. Худруком працювати стало складно. А вже потім і продавцем, і кухарем була. Готували комбайнерам на поле сніданки. Обіди та вечері возили. На третю ранку ходили, бо наварити треба було до 8-ї. Потім вирощувала розсаду, тут парники були. Колгосп розпався, зробили товариство. Замість колгоспу Леніна — ТОВ «Надія». А чоловіка головою поставили. Дуже старався зберегти, але воно вже пішло на розвал. Скільки перенервував. У колгоспу борги залишились. Приїжджають мордовороти до нас додому. Чоловік каже: «Так я ж у вас нічого не брав». «Не важливо, хто брав, віддавай. Бо наступного разу приїдемо вночі». Продає корову, віддає гроші.
З чоловіком тримали велике господарство: три корови, свиноматку. Свиней я сама різала. І птицю: курей, качок, індиків. Чоловік сказав, що не буде. А кролів і нутрій забивав.
Фредки були. Хижі. Кидаєш їжу, вони згризають, як піраньї.
— Що кидали?
— Тельбухи різні. Курчат. Кролів. І кидати треба обережно і швидко, бо схопить за руку.
З легкої руки сина виграла мультиварку
Любов Остапенко виграла від улюбленої газети приз — мультиварку.
— «Вісник» виписую не менше 20 років. Отримаю — зразу читаю долю. Рецепти. Раніше вирізала, отакий стос був. Готувала випічку, салати. Листа на акцію електронкою вислав син.
У Володимира легка рука.
У безкоштовних акціях багато призів вигравав, — згадує чоловік. — Найбільший виграш — оплачені десятиденні комп’ютерні курси в Києві для жінки. З проживанням в готелі «Україна». Шість разів на день шведський стіл. А то таке: фотоапарат, відеокамера… Зонтики, футболки — такого й не рахую.
* * *
А другий приз, 500 гривень, отримує ІВАХНО Г.Д з Бурімок, що на Ічнянщині. Просимо нашого переможця зателефонувати до редакції та повідомити, як вам переправити гроші.
Передплата триває, і акція «Посмикай удачу за хвіст!» продовжується. Попереду три перші призи — подарунки, три грошові виграші по 500 гривень і суперприз!
Поспішайте. Щоб виграти, треба виписати газету «Вісник Ч» на друге півріччя 2024 року, з липня по грудень включно. Надсилаєте абонемент передплати у конверті на адресу редакції: Чернігів, вулиця Преображенська 12, «Вісник Ч». Або на електронну адресу: [email protected].
Вкажіть у листі, електронному чи паперовому, номер телефону, за яким з вами можна буде зв’язатися. Інакше ми не зможемо повідомити про виграш і разом вибрати приз. Напишіть коротко про себе: чим займаєтесь, скільки вам років, з ким читаєте улюблену газету. І чекайте на розіграш.
Передплачуйте і перемагайте!
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке: Після перемоги одружиться: "Вісник Ч" розповів про переможців конкурсу з передплати
