Зінаїді Григорівні із Седнева 87. На 85 році, у 2025-му, упала й зламала шийку стегна. Перенесла складну операцію. Вже виходить на вулицю. З домашніми справами допомагає Валентина Кульбако, соцпрацівниця.
— Здоров’я минуло, лишилося самопочуття, — і жартома, і серйозно каже Зінаїда ЛУК’ЯНЕНКО з Седнева Чернігівського району. Розмовляємо 23 жовтня.
Вона талановита вишивальниця (див. «Вісник Ч» за 27 серпня 2026 року). Рідна сестра Левка Лук’яненка, Героя України, видатного дисидента, правозахисника, політика, співавтора Акта проголошення незалежності України.
— Коротша нога получилась, — накульгуючи, долає відстань від ліжка до стола.
Дев’ять місяців тривало відновлення. Лежала, потім потихеньку почала ставати за ходунки, потім взяла до рук паличку.
— Уже виходжу й на вулицю, — сідає за стіл. — З палкою. Навіть у палісаднику працюю, спираючись на неї. Ну що ж... Нога є нога. Проблемно. Казали мені племінники: «Звикати треба». Так що я звикаю, — усміхається. — Не дуже журюся. Як є, так і є. Будем жити.
Допомагає соцпрацівниця Валентина Кульбако, — каже з вдячністю. — Я в магазин чи аптеку не ходжу. Даю гроші, списочок. Що треба, Валентина Миколаївна мені купує й доставляє. Двічі на тиждень буває в мене.
— Операція була 6 червня 2025 року, — пам’ятає дату. — У Чернігівській районній лікарні пластину вставили. За 20 тисяч гривень. Племінники заплатили. Тарас, Міша і Роман. Сини рідного брата, Олександра Лук’яненка.
Виписали мене, і чотири місяці я мала ходити з тими ходунцями, — показує, вони стоять біля ліжка. — Не ступала на ногу. Потім почала трохи без ходунців. Але вийшло, що сідничний нерв збудився. Найбільший, найдовший, найтовстіший нерв в організмі. Став сильно тривожити. Стільки уколів приймала... Не просто біль. От я встаю. Нагнутися вільно не можна. Нагнуся — колючка коле. Бо сідничний нерв проходить з низу і до самого стегна. І я ледве повернуся — коле, шпигає.
Розказує, що впала, виходячи від подруги. Вона на другому поверсі живе.
— Виходжу — це на сходовому майданчику було, — а мене як кинуло. Я була в тапках, як і зараз. Не знаю, як я наступила однією ногою на тапок другої і хотіла йти. І ото мене так кинуло, — повторює.
Викликали «швидку». Перенесли з другого поверху. І повезли на рентген. А назавтра хірург каже: «Вам пощастило. Вам не треба 100 тисяч гривень платить. У вас зламана шийка стегна. Всього-на-всього. Ми вам зробимо операцію».
Після операції Тарас, племінник, привіз мене додому, — провадить далі. — А я ж не можу ходить. Могла тільки лежать. Воно ж болить. Сусідка Надя приходила щодня, допомагала.
Зі слів Зінаїди Григорівни, сусідка і їсти варила, і прибирала, і мила. Але на цьому муки не скінчилися.
— Ніби все нормально, одужую, — мовить. — А тоді ноги давай пухнуть. Чого? Не знаю. Надя викликала лікарку. Забрали мене «швидкою» знову в районну лікарню. Ставили крапельниці. Днів 10 лежала. Виписали додому. І знову погано стало. Лежу, а мені дихати нема чим, і все. Знову Надя викликала лікарку, а вона — «швидку». І мене знову забирають у лікарню. Оце такий був у мене 25 рік.
А в березні 26-го я почала ходити, — радіє. — Потрошку, потрошку. Тепло прийшло, Тарас, племінник, приїхав з дітьми. І з цією штукою — з ходунком — мене на річку, на Снов забрали, — сміється.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Тамара КРАВЧЕНКО. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- На війні загинув онук відомого чернігівського дисидента Левка Лукʼяненка
- На перейменування вулиці Рокосовського у Чернігові пішло… 4 роки
- Меморіальну дошку Лук’яненку в Седневі зняли, бо боялися: досі схована
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
