83-річна Любов МАНОЙЛО ще може сама набрати води з колодязя. Бо відро витягає не коловорот, а журавель. Це механізм, що споруджують над верхнім кільцем колодязя, щоб діставати воду. У Припутнях на Ічнянщині роблять обидва варіанти. Або ставлять електромотор.
— Ой, рибочко, як я горюю зараз з ногами! — опираючись на дві палиці, тупає до криниці Любов Василівна. — І так важко було, а ще ця війна добила, — ледь не плаче.
Колодязь біля хвіртки. Високий журавель добре видно з вулиці.
— Чоловіка Миколи немає уже 30 год. Я 22-річною заміж вийшла, а йому вже 30 було. У 60 помер, — зітхаючи за своїм Миколою, підходить до журавля баба Люба. — А колодязь цей ще чоловік копав, кільця ставив.
Народилась у 41-му році, як війна почалася. І знову війна. Про ту я нічого не пам’ятаю: п’ять років виповнилося, коли вона закінчилася.
Як прийшла сюди жити, то воду інакше діставали. Спочатку була просто палка. Двометрова тичка, а отутечки гвіздок на кінці.
Любов Василівна кладе одну палицю, на яку щойно опиралася, на другу навхрест.
— На тичку відро чіпляємо за гвіздок, обпираємо отак і беремо воду, — демонструє, як це працювало. — Відро наділи, набрали, витягли. Вилили воду і поклали палку. Було важко так витягати.
А журавель синок Володя вже зробив. Ото зверху все поставив, — здіймає вільну руку догори, звідки звисає металева трубка. З відром на кінці. Зверху ланцюгом вона зачеплена за довгу жердину. Яка тримається на стояку так, що може рухатись вгору-вниз.
Стояк — дерев’яний роздвоєний стовп. Зверху перекладина. Жердина кріпиться на цій перекладині та на шарнірі.
— Ось тепер дивись, як просто, — перебираючи руками залізну трубку, опускає бабуся відро в криницю. Свої ціпки обперла об край колодязя. Відро витягла. Воно собі висить, з водою, на жердині.
Любов Василівна живе з сином і невісткою Тамарою.
— Я вже казала Тамарі: хоч сердься, хоч ні, я вже тобі нічого не допоможу, не здужаю.
Любов Манойло працювала на фермі дояркою. Напрацювала 40 років колгоспного стажу. На фермі, каже, ноги покрутило.
— Асфальту не було. Як лило, у чоботях ризових грязь місили.
Шахту колодязя накривають кришкою.
— Вода глибоко?
— Як дощі, так близько. А тепер не дуже, — заглядаємо з Любою Василівною в колодязь. Вода — метрів за два з половиною. — Усього шість з половиною труб, — має на увазі кількість кілець у шахті бабуся. — Вода з колодязя в нас дуже добра, — бере свої палиці і тупає назад. — Є й свердловина у дворі. У хату вода підведена. Один кран виведений у двір. Для господарчих потреб. А там ото ще є накритий колодязь — звідти на прання воду викачують. А оцей — собі пити. І для хазяйства. У хату йде зі свердловини. Тамара бідова, молодцювата і хазяйновита, — розхвалює невістку Любов Василівна. — Вона все хазяйство на собі тримає. Худобу, птицю.
Джерело: Олена ГОБАНОВА. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Рижик — другий кінь у селі. Возить траву собі і трьом коровам
- Олег Коваленко продав корів, одружився і пішов в ЗСУ
- Бананка приїхала з-під Бахмута з приданим. Живе у Феськівці, чекає хазяїна
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
