Олексій з перших днів брав участь в обороні Чернігова. Спочатку як доброволець, а потім у складі тероборони.
На його очах збили ворожий літак Красноярцева. Це стало ключовим моментом, адже оборонці зрозуміли, що ворога можна бити і без західної зброї. Ця подія підняла бойовий дух захисників до захмарного рівня. А трофейне крісло пілота передали до музею.
Олексій поділився своїми спогадами про часи оборони Чернігова.
Олексій оборонець Чернігова, пряма мова.
"24 лютого зустрів у Києві. Там знімався в кіно. Доброго ранку - і прилетіло. Я зразу забрав пса і полетіли додому. Біля Вишгорода підірвали міст, і мою машинку підкинуло. Доїхали додому, і почалося з того, що на районі зібралися 15 чоловік. Самі. Перші три дні ходили з мисливськими рушницями. Потім отримали зброю і бк, взяли під себе Забарівку, Масани, Білоус. Героїчного нічого не зробили. Купували хліб, розвозили. З 8-ї години патруль, контроль, спостереження. На висотці сидів обучений хлопчик. Із 15и я офіцер і 1 прапорщик. Більшість – мисливці. В когось тепловізор, бінокль. Подспорьє було. На на чистому ентузіазмі вистояли, і що змогли зробили".
"Наші діти тут, родини, домівки. Треба було вистояти врятувати місто дім, і ми з цим впоралися".
"Основна задача у нас була не допустити диверсійних груп, адже там ліси і там могло щось вилізти, не допустити техніки, і контроль за небом. Дякуючи нашим спостережним пунктам, наші спалили 3 колони".
"Був момент, коли волонтери передали класний тепловізор. Ну, і вечером треба перевірити. У нас був хлопчик з позивним «Малий», бо було йому 18 років. Респект йому, не втік і з дорослими бігав. Зараз відновився у військове училище. Виходимо. Каже, трійка йде в мікрорайон. Побачили, що йшли чітко. Вигнали їх, стрілять не довелося. Пішли в сторону поля і ту групу прикордонники задвохсотили".
"Спроб було дуже багато, але нащастя вони були перехоплені на дальніх підходах, де стояла перша лінія оборони. В район більше не залазив ворог".
"На ці два райони - туди наша поліція не хотіла їхать, бо знала – порядок. Не було ні одного випадку, щоб вкракав і не попався".
"Ці непрохані гості не розраховували, що буде така відсіч. Йшли як на парад. Їхали з квітами, освободітєлі. Основну масу удару прийняли наші арміці, якби не стали містяни і місцеві. Чай вода їжа на позиціях. Подумать не могли, що підніметься в такому об’ємі. Дух настільки сильний. Стають з нуля мотивованими на 300%. У нас один дальнобойщик, завсклада, який за царя панька брали зброю, але він взяв зброю, став треба побігли, треба залягли".
"Звичайно той літачок з Красноярцевим - збили у нас над головою. Збила Зушка, а добили ручним способом, а потім ловили Красноярцева. У нас в підрозділі є хлопці, які його ловили. В якості трофея залишилося катапультне крісло. Його віддали в музей, хто хоче може подивитися".
"Той момент, коли цю птичку завалили, люди зрозуміли, що їх можна і треба бить. І цей момент був одним із ключових і переломних. У них залишилося дальняком бити по цивільному населенню, по інфораструктурі бити".
"У нас варіантів немає. Як мінімум до кордонів 91го року викинути цю погань, а там будемо бачити".
* * *
Цю публікацію було створено за фінансової підтримки Європейського Союзу в партнерстві з DW Akademie. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю "Час Чернігівський" та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
