На наступній сесії Чернігівської обласної ради мають розглянути проект рішення про надання у користування мисливські угідь на території чотирьох громад, а саме Крутівської, Плисківської, Ічнянської та Бахмацької. Йдеться про 4,6 тисяч гектарів. Всі процедури погоджень з боку суміжних аграрних користувачів та голів місцевих рад вже отримані.
Майбутній користувач – Мисливсько-рибальське підприємство «Єгер», яке утримує і розвиває мисливські угіддя вже 11 років. На даний час підприємство утримує територію площею майже 18 тисяч гектарів в Ічнянській та Борзнянській громадах Чернігівської області.
Ми вирішили поцікавитися у засновників, як саме ведеться управління господарством, і чому вони планують розширення угідь, адже під час війни полювання в Україні заборонено. Для цього зв’язалися з власниками «Єгеря» – Михайлом Ревою та його сином Андрієм з запитом щодо інтерв’ю.
На наше здивування у київському офісі пана Михайла не бачимо жодних мисливських трофеїв. Панує скоріше атмосфера конструкторського бюро.
- Мисливство це наша з Андрієм пристрасть, захоплення, а працюємо ми в галузі енергетики, - поясняє пан Михайло. – Починав я ще в кінці дев’яностих з фірмочки, яка складалася з трьох електриків. Поступово росли, виконували більш складні завдання та реалізовували більш масштабні об’єкти, залучали кращих фахівців. Після навчання і син долучився до роботи. Зараз ми серед лідерів в Україні у сфері електромонтажних робіт. Найбільші ТРЦ, підприємства, житлові комплекси, інфраструктурні об’єкти – це наші об’єкти. Проте, на сьогоднішній день нашим основним завданням є відновлення енергетичної інфраструктури після ракетних ударів. Працюємо цілодобово без вихідних. По всій Україні. Все робимо самі, і проєктування, і монтаж. Я щиро пишаюсь нашим колективом. Ворог б’є по об’єктам, які ми відновлюємо, але люди продовжують працювати, навіть розуміючи, що вони під прицілом.
- А як почали займатись мисливством?
- Я родом з Івангороду на Чернігівщині, це дуже мальовниче, казкове місце. Природа неймовірної краси: ліси, болота, річки. У нас традиційно місцеві чоловіки захоплювались мисливством та риболовлею. Юнаками ми починали полювати з нашими дідами. Я будучи студентом, щоб отримати зайвий вихідний та не пропустити полювання, навіть був донором крові. І скоріш додому. Як зараз пам’ятаю, збирались у голови первинної організації, ходили лісом полювали на зайчика, потім збирались під скирдою і слухали розповіді дідів. Як треба ставитися до природи, до звіра. З дитинства я обожнюю мисливських собак, гончаків. Це справжнє мистецтво, яке майже забуте.
- А як виникло МРП «Єгер»?
- Якщо пам’ятаєте, була така присвячена мисливству телевізійна програма «Ні пуху, ні пера». Колеги знали, що я захоплююсь мисливськими собаками, і мені запропонували знятись у сюжеті про полювання з гончаками. Я погодився. Приїхали ми разом із знімальною групою у Більмачівській ліс. А там відбувається щось дивне: купа джипів, ліс оточують, люди з рушницями, з петардами. Збираються знищувати звіра варварськими та бракон’єрським методом. Це був шок. Думаю ви не раз чули розповіді, як деякі високопосадовці, «круті» чи бандити полюють: вони винищують тварин. Так і наш край від безконтрольного та безпринципного полювання з часом перетворився на пустий ліс. На жаль, на той час обласний осередок товариства мисливців та рибалок не займався ані боротьбою з браконьєрами, ані біотехнічними заходами. Тому і виникла ідея утворити справжнє дієве мисливське господарство, яке буде працювати для людей. На даний час у нас сім первинних колективів - Крупичпільський, Вишнівський, Припутнівський, Сваричівський, Омбиський, Івангородський, Більмачівський, в яких понад сто місцевих мисливців. В чому користь для громади? В державних угіддях мисливці платили внески по одній тисячі гривень. Це відстрільна картка на сезон. Ми ж запропонували для членів наших первинних колективів сезонну відстрільну картку за 1 гривню. Навіть і гривню з людей не хотіли брати, але потрібно, щоб мисливці реєструвались. За статисткою понад дві третини дичини у нас до війни добувалось місцевими мисливцями – селянами. Такого немає ніде в Україні.
- Наскільки ж це прибутковий проєкт?
- Ви, певно, жартуєте? МРП «Єгер» потребує декількох мільйонів гривень на рік - це зарплати, пальне, біотехнічні заходи, корми. У нашої родини власне невелике аграрне господарство, яким займається Андрій. Це і рятує. Якщо купувати корми на ринку, ніяких грошей не вистачить. А ще нам дуже допомагають члени первинних колективів. Постійно беруть участь в біотехнічних заходах. На рік селяни заготовляють тисячі кормових віників, десятки солонців, та інше. В нас працює кілька єгерів, але охороняти угіддя теж допомагають місцеві. Тому що вони такі ж учасники цього проєкту, як і ми. Ми, як власники, маємо можливості для інвестування, а місцеві жителі допомагають опікуватись угіддями.
- За цей час у вас змінився склад співзасновників, чому?
- Основна частка завжди була у нашої родини. Ми ініціатори. Але з самого початку пропонували всім, кого знали, брати участь в проєкті. Люди приходили, рахували. І казали, що це треба бути фанатом, щоб цим займатись. Така діяльність постійно потребує фінансування, хоча ніколи МРП не стане прибутковим. Це як благодійність. Не всі до цього готові. Так, були колись інші учасники, але вже давно залишились лише ми з сином.
- Але ж полюванням захоплюються небідні люди?
- Слухайте, ми з сином були на полюванні і в Україні, і за кордоном. І скажу вам: якщо заможна людина просто захоплюється полюванням, то їй немає жодного сенсу утримувати мисливське господарство. Витрати непорівнянні. Крім того, це різні речі – полювання та мисливське господарство. Різна філософія і мета.
- Що мається на увазі?
- У нас є декілька мисливських веж, але за 15 років я лише один раз був на одній з них і не зробив жодного пострілу. Мені подобається інше. Я завіз в Україну і вирощую зайців-біляків. Розвожу і випускаю в ліс. Це не так просто. Спочатку був дуже великий падіж тварин, але ми відпрацювали технологію. Також завезли плямистого оленя. Побудували вольєри для благородного оленя. Але війна завадила завершити проєкт. Так було шкода, що ці олені мігрували з наших угідь. Нам телефонували знайомі мисливці та розповідали, що у селах бачили нашу оленицю з оленятами. Діти фотографувались з нашими красунями, а потім бракон’єри взяли і розстріляли тварин.
- Це дійсно болісно.
- Всі потенційні «інвестори», яких ми привозили спочатку, говорили: тут у вас, хлопці, пустеля, звіра немає і не буде. А вже через п’ять років картина повністю змінилась. У нас в середньому втричі зросла чисельність основних видів мисливських тварин – лосів, кабанів, козуль. Ми створили два десятки майданчиків для підгодівлі сірих куріпок. Цілеспрямовано працювали, щоб відновити цей рідкісний та цінний вид птахів.
- У вас багато напрямків бізнесу, займаєтесь також лісопереробкою?
- Ані до землі, ані до лісу мисливські господарства не мають відношення! Там інші користувачі. Наша сфера - це охорона, використання та відтворення мисливських тварин, надання послуг мисливцям. Крапка. Тому деревообробкою ніколи в житті не займався і не цікавився. Я взагалі дуже болісно сприймаю вирубування дерев. У нас з лісниками доходило до сварки. Я казав, що ліс не можна чіпати! Але з часом все ж переконався, що ліс - це жива істота, яка також вимагає догляду. Ліси хворіють, старіють, всихають. Як тільки у нас прибирають старий ліс, одразу висаджують новий, і вже через 5-7 років на ділянці з’являються сильні, здорові молоді «гущаки» - рай для тварин. Я вдячний нашим лісівникам, хлопці справді дбають про ліс. А ми своєю чергою захищаємо посадки від тварин, які їх пошкоджують.
- Кажуть, що не всі сприймають вашу діяльність…
- У нас є конфлікти, я це не приховую. Ви бачили, як розливається Остер? Це природний скарб. Болотні угіддя взагалі чіпати не можна – це порушення екосистеми. Лебеді, качки, журавлі. Але знаходяться деякі аграрії, які скаржаться на нас – зробіть меліорацію! Але ми проти того, щоб пойму Остра розорювали. Це злочин проти природи.
- Відомо, що ви плануєте дещо збільшити площу угідь, якими користується «Єгер». Питання буде розглядатись Чернігівською обласною радою.
- Навколо нас є землі державного мисливського резерву. На даний час даною територією жодна з організацій та установ як слід не опікується, не проводить підгодівлю диких тварин, охорона не здійснюється. Місцеві мисливці не мають права там полювати. Не дивно, що саме там неодноразово фіксувались факти браконьєрства. Зокрема, таких червонокнижних видів як лось. Навіть у ЗМІ неодноразово наголошувалось на неприпустимості такої ситуації. Крім того, географія мисливських угідь завжди повинна мати певний контур. Тому ми вирішили піти на чергові витрати та взяти цю територію під свою опіку. Звернулись до місцевих громад, і більшість з них наші пропозиції погодило. Хоча для нас це, повторюсь, збільшення фінансового навантаження.
- За останній рік багато користувачів фактично відмовились від утримання мисливських угідь, банально не має коштів.
- Часи дійсно дуже складні. Бізнесу доводиться виживати. Не лише знаходити кошти для збереження трудових колективів, а й допомагати військовим. Але я можу вас запевнити, що у мисливських угіддях, якими ми опікуємось, завжди будуть і корми, і охорона, і все необхідне. Адже це справа нашого життя. Це наше добре ім’я. Люди нам довіряють, і ми не можемо не виконати взятих на себезобов’язань.
"Час Чернігівський" знімав відео про парк Беремицьке: Олені, лосі, тури, коні: у парку природи "Беремицьке" масово народжуються нові тварини.
