Розпочинаючи цикл матеріалів, присвячених історії української землі – Стародубщини, ми мали на меті привернути увагу наших читачів до питання історичного зв’язку цього краю з Україною та необхідності його вивчення, збереження та подальшого розвитку. Втім, це стосується не тільки згаданої нами Стародубщини, оскільки у першій половині минулого століття росія незаконно загарбала собі ще низку інших історично українських земель.
Знаково, що цю проблему почали розуміти і на вищому рівні державної влади. Тому свідченням є нещодавній указ Президента Володимира Зеленського про історично населені українцями території рф, який визначає напрямки політики України щодо таких територій та їх населення.
А ми зі свого боку відзначимо, що фактично територія всієї сучасної Брянської області росії у давньоруські часи входила до складу Чернігівського князівства, а пізніше, з поширенням дроблення князівств, тут виник ряд удільних князівств, де правили знову ж таки представники чернігівської князівської династії. Такими стольними містами були вже описані нами у попередніх матеріалах Стародуб та Ропськ. А сьогодні поговоримо про ще одне місто, яке згадувалося у літописних хроніках, але не збереглося до наших часів. Героєм нашої розповіді буде місто Вщиж.
Історія виникнення: гортаючи літопис
Отже, Вщиж був літописним містом Чернігівського князівства на високому лівому березі Десни. Вперше він згадується в літописі під 1142 роком у зв’язку з міжусобицею чернігівських князів зі своїм старшим братом – київським князем Всеволодом Ольговичем (1139 – 1146).
Намагаючись перетягти на свій бік двоюрідних братів Давидовичів, Всеволод Ольгович уступив їм зі складу Чернігівської волості Вщиж та Ормину. Тут відзначимо, що землі, які тяжіли до Вщижа, історично називалися Подесенням.
Історичне значення Вщизького князівства
1156 року у Вщижі утворився удільний князівський стіл, який зайняв Святослав Володимирович, син Володимира Давидовича. У 1161 році Вщиж витримав п’ятитижневу облогу військ чернігівського, київського, смоленського і полоцького князівств під загальним командуванням чернігівського князя Святослава Ольговича. Допомогу Вщижу було надано суздальським князем Андрієм Боголюбським, сином Юрія Долгорукого, який відправив на допомогу місту свою військову дружину.
Втім, незважаючи на те, що Вщиж встояв, у подальшому місто і князівство потрапили у залежність до Святослава Ольговича, влада якого у Чернігові утвердилася. У 1164 році чернігівський князь помер і по праву старшинства Чернігів мав би перейти до вщизького князя Святослава Володимировича, але він відмовився відправлятися до Чернігова і до кінця життя продовжував правити у Вщижі.
Після смерті бездітного Святослава Володимировича у 1166 або 1167 році його володіння були поділені між родичами, князями Святославом і Ярославом Всеволодовичами, а вщизьким князем став один із синів Святослава Всеволодовича, Володимир. Результатами поділу лишився незадоволений їх сусід, новгород-сіверський князь Олег Святославич, що прагнув приєднати Вщизьке князівство до своїх володінь. Проте Володимиру Святославичу вдалося зберегти Вщиж за собою і він правив там орієнтовно до 1201 року, після його смерті князівство дісталося синам Пилипу та Борису Святославичам.
Літописний Вщиж припинив існування в середині XIII століття, а саме після монгольської навали. Навесні 1238 року військо монгольського хана Батия, що поверталося після вдалого походу на землі Владимиро-Суздальського князівства, захопило та повністю зруйнувало Вщиж. При цьому очевидно загинули і обидва вищезгадані князі Пилип та Борис. А монголи чомусь відмовилися від подальшого походу вниз по течії Десни до інших, більш населених та багатих міст Чернігівської землі, а рушили на північ до міста Козельська. Правда, Чернігівщина не уникла монгольського погрому у наступному 1239 році, але то вже інша історія.
Отже, після знищення Вщижа та загибелі правлячих князів міське поселення на його території більше не відродилося, а землі князівства незабаром було включено до складу Брянського князівства. Саме до Брянська у 1246 році перенесений чернігівський князівський стіл після сильного руйнування Чернігова монгольською ордою, і туди зміщується адміністративний центр всієї Чернігівської землі.
Слово археологам
Дослідники ототожнюють давньоруський Вщиж з городищем у сучасному селі Вщижі Жуківського району Брянської області росії, що міститься на трикутному мисі лівого берега річки Десни (там, де в неї вливається струмок). Городище складається з дитинця (площа 1,2 га) та великого селища – посаду. Збереглися рештки рову й валу, які захищали Вщиж з напільного боку, а також сліди рову, що відділяв дитинець від окольного міста.
Дослідження городища почалося в 2-й половині XIX століття стараннями тодішніх російських археологів І. М. Снєгірьова та графа О. С. Уварова. Серед знахідок зазначеного періоду досліджень можна виділити залишки давньоруського храму в розкопаному кургані посеред центру села зі збереженими у ньому церковними речами. Цитата мовою оригіналу з доповідної записки І. М. Снєгірьова за результатами розкопок:
«Близ алтаря был найден склеп и в нём громадный человеческий остов. Стены церкви уцелели и возвышались на 2 аршина; толщина стен 1¾ аршина. Снаружи церкви находилось 12 колонн. Кирпич, из которого она выстроена, по своей форме и по замечательной крепости указывает на чрезвычайную древность постройки: длина кирпичей 6 вершков, ширина 4½ и толщина 1 вершок. Вокруг церкви можно проследить ещё остатки галереи. Найденный скелет великана приписывается князю Святославу Владимировичу».
(Тут треба пояснити, що 1 аршин дорівнював 0,71 м, а 1 вершок – 44,45 мм)
Значні розкопки проведено в 1940, 1948-1949 роках археологом Б. О. Рибаковим на місцевому топонімі, так званій Благовіщенській горі, під час яких встановлено, що давньоруські укріплення зведено на місці слов’янського укріплення IX-X століть (належить до роменської культури). У X столітті городище займало лише стрічку мису і, можливо, відігравало роль тимчасового стану на шляху київського полюддя. Для кращого розуміння відзначимо, що полюддям називався процес особистого збору данини з підвладних племен київським великим князем. Пізніше чернігівські князі очевидно тримали у Вщижі залогу зі своїх дружинників та розвивали укріплення.
Далі дослідники роблять висновок, що в середині XII століття, в зв’язку з перетворенням Вщижа на центр удільного князівства, розширилася територія дитинця. Окольне місто (загальна площа 2,7 га) тоді ж обнесено ровами і валами, зведено високу однокупольну кам’яну церкву із зовнішньою галереєю. Під час перебудови оборонних укріплень у 2-й половині XII століття на стрілці мису споруджено дерев’яну шестикутну вежу, а другу багатоярусну вежу-донжон, яка дозволяла вести кругову оборону – у центрі дитинця. Дослідниками виявлено рештки двоповерхового князівського палацу, жител рядових і знатних городян, а також дружинників вщизького князя.
Щодо знахідок, то тут зібрано добротний речовий матеріал: знаряддя праці, прикраси, деталі церковного начиння. У підвалі великого дерев’яного будинку виявлено жорна та інші частини млинарського устаткування в такому стані, що дозволяє досить повно реконструювати давньоруський ручний млин. На околиці городища Б. О. Рибаковим знайдене давньоруське гончарне горно. У двоярусному горні посуд стояв у два ряди денцями догори. Нижній ряд був поставлений на спеціальні підставки. Потужний пожежний прошарок підтверджує, що Вщиж загинув під час навали війська Батия у 1238 році. Археолог довів, що горно знаходилося поблизу кріпосної стіни, захоплення міста відбулося якраз у той момент, коли процес випалювання посуду підходив до кінця, але ще не був завершений.
І останні знахідки датуються початком XXI століття – у 2001 році за посадом літописного Вщижа у березі Десни було вимито дерев’яний човен складної конструкції довжиною 8,8 м. Шляхом радіовуглецевого аналізу встановлено як час будови човна середину – 2-гу половину XIII століття.
Що було далі після літописного Вщижа?
Після монгольського погрому людська життєдіяльність на цій території через деякий час відродилася, але у вже значно меншому масштабі. Тут існує вже тільки сільський населений пункт під назвою Вщиж. До прикладу, у 1610 році він числився у якості володіння дворянського роду Зинов’євих. Належність Вщижа Зинов’євим підтверджується і царською жалуваною грамотою 1680 року. Саме село перебувало у власності цієї родини фактично до середині XIX століття.
Нищення пам’яток у сучасній росії
Хоч сучасний Вщиж являє собою маленьке село з населенням у 41 людину (дані правда лише на 2013 рік, більш свіжі відсутні), він внесений до пам’яткоохоронного реєстру держави-агресорки у якості об’єкта культурної спадщини. Втім у росії це мало що означає, навіть зважаючи на розроблений проєкт реконструкції давньоруської фортеці.
На початку 2000-х років територія вщизького дитинця була банально захапана місцевим «крутеликом» - брянським підприємцем Юрієм Величком, який, незважаючи на охоронюваний статус території, розпочав тут житлову забудову, звів власний котедж та допоміжні споруди, сплюндрувавши залишки археологічної пам’ятки. У цій ситуації проявилася повна бездіяльність російських правоохоронних та контролюючих органів, а довгорічні судові тяганини так і не змогли «посунути» Величка. Мало того, він виявився не єдиним ласим до історичної спадщини – прилеглі земельні ділянки були теж розкуплені представниками місцевої еліти та інтенсивно забудовуються.
Такою сумною є історія одного із колишніх удільних центрів великого Чернігівського князівства – Вщижа. Вперше знищеного монгольською ордою, а вдруге добитого новітніми ординцями – чиновниками та «діловими людьми» путінської росії.
Автор: Андрій Подвербний
