Ропськ: від літописного міста до двох сіл під російською владою

20 ЛИСТОПАДА 2023, 11:49

1272

Ропськ: від літописного міста до двох сіл під російською владою

Ропськ: від літописного міста до двох сіл під російською владою

В числі населених пунктів української Стародубщини, що зараз входять до складу Брянської області країни-агресорки, є два такі, історичне коріння яких тягнеться ще від літописного міста часів Київської Русі. Воно, до того ж, навіть було центром окремого удільного князівства. Мова про давньоруське місто Ропськ, а нині два села – Старий Ропськ та Новий Ропськ. Саме про їх історію і поговоримо сьогодні.

Літописний Ропськ

Перша згадка про Ропськ (Ропеськ) у історичних джерелах, а саме у Іпатіївському літописі, зафіксована під 1159 роком. Згадується місто у контексті втечі з Києва дружини тодішнього київського князя Ізяслава Давидовича, який перед цим теж був змушений покинути місто та чекав її у місті Гомій (нинішній Гомель). Цитата: «княгиня же бежа… Пересловлю… та на Хоробор, та на Ропск; Ярослав же Всеволодович утешив и почтив ю Ропске, да проводи ю до Гомья к Изяславу». Як бачимо, княгиня змушена була оминати територію власне Чернігівського князівства, де правили тодішні вороги її чоловіка Ольговичі, та знайшла тимчасовий прихисток у двоюрідного племінника Ізяслава Давидовича, ропського князя Ярослава Всеволодовича.

Зрозуміло, що окреме князівство виникло в Ропську в результаті активного процесу феодальної роздробленості, який охопив територію Київської Русі у середині XII століття. Князівські династії неухильно зростали в чисельному відношенні, і кожен з їх представників волів мати свій окремий княжий уділ. На фоні цього і з’являлися подібні невеликі князівства.

Власне, окрім наведеної вище літописної згадки, будь-яка інформація про роль Ропська у давньоруський період відсутня. Дослідники припускають, що існування Ропського князівського уділу було недовгим, і він закономірно був приєднаний до сусіднього та більш міцного Стародубського князівства.

Також достеменно невідомо, чи було місто зруйноване ординцями під час монгольської навали у 1239 році, проте, враховуючи трагічну долю міст Чернігівської землі, які сплюндрували війська Батия, не будемо заперечувати, що така доля вірогідно спіткала і Ропськ.

Два козацькі села

Наступні згадки у історичних документах про населений пункт із такою назвою трапляється аж у першій половині XVII століття. У 1620 році село Ропськ, яке веде свою історію від літописного Ропська, було передане у володіння поляку Солтану, який заснував там власницьку Ропську волость. На відстані кількох кілометрів від власне Старого Ропська існувало поселення Лози, яке пізніше отримало назву Нового Ропська. За місцевими переказами Новий Ропськ виник на місці колишнього міста Смядина, але вже у XIX столітті ця легенда була спростована істориком Олександром Лазаревським.

Після початку повстання під проводом Богдана Хмельницького у 1648 році обидва села увійшли до складу Топальської козацької сотні спочатку Ніжинського, а з 1663 року – Стародубського козацького полку. У 1665 році територія Ропської волості була передана у власність Михайлу Рубцю згідно рішення гетьмана Івана Брюховецького. Права Рубця на волость були підтверджені і у 1670 році універсалом гетьмана Дем’яна Многогрішного. Наступний гетьман Іван Самойлович у 1679 році відібрав волость у родини Рубців, після того як син глави сімейства був засуджений за підробку документів. При цьому Ропську волость було безпосередньо приєднано до гетьманських володінь, а у якості центра волості згадується вже містечко Новий Ропськ. У останньому облаштовано гетьманський господарський двір з різними господарськими закладами та спорудами.

Ропська волость у XVIII столітті

За матеріалами «Перепису Малоросії» від 1723 року у Старому Ропську налічувалося 24 козацькі двори, 37 дворів «грунтових» посполитих і 27 хат «бобилів». У свою чергу у Новому Ропську було 10 козацьких дворів, 92 двори «грунтових» посполитих, 25 дворів безгрунтових гендльових, 80 хат «бобилів» - городників, 27 хат «бобилів» безгородних та 8 підсусідських хат.

Під час гетьманування передостаннього гетьмана козацької України Данила Апостола на його кошти у 1732 році в Новому Ропську було збудовано Микільську церкву. Після смерті гетьмана у 1734 році Ропська волость перейшла у пряме державне володіння імперії.

У 1741 році Ропська волость імператрицею Єлизаветою Петрівною була подарована тодішньому київському губернатору Івану Неплюєву, але вже у серпні 1742 року її було передано від Неплюєва до фаворита імператриці Олексія Розумовського, від якого волость успадкував його брат і останній гетьман козацької України Кирило Розумовський.

Згідно зі статистичним описом Малоросії 1781 року, обидва Ропська належали графові Розумовському. У Старому налічувалося разом 129 дворів і 182 хати, з них козацьких: 45 дворів, 60 хат і 4 бездвірних хати; козацьких підсусідських: 6 дворів, 7 хат і 4 бездвірних хати; селянських: 70 дворів, 91 хата і 4 бездвірних хати; підсусідських «різночинських»: 8 дворів і 12 хат. У Новому налічувалося разом 383 двори і 433 хати, з них козацьких: 20 дворів, 21 хата; селянських: 363 двори, 412 хат і 9 бездвірних хат. Також опис Нового Ропська згадує про наявність 4 цехів у містечку: кравецького, шевського, шаповальського та ткацького. У тому ж описі йдеться про те, що чимало місцевих мешканців («до 20 дворів») займалися полюванням на ведмедів, а також дресирували ведмедів під музику, яких брали із собою для вистав у «малоросійських степових містах», Слобідсько-Українській губернії, на Дону та Московщині.

У складі Чернігівської губернії

Після ліквідації полково-сотенного устрою козацької Гетьманщини село Старий Ропськ увійшло до Новоропської волості Новозибківського повіту Чернігівської губернії. Станом на 1859 рік Старий Ропськ був державним селом, у якому налічувалося 136 дворів і 1121 житель (537 чоловіків і 584 жінки), діяли православна церква та сільська розправа (судовий орган першої інстанції, який у межах сільської громади розглядав цивільні справи державних селян). Розташування села було зручним, оскільки воно лежало на транспортній дорозі з Новозибкова до Новгорода-Сіверського. У 1885 році у селі було 170 дворів і 1151 житель, православна церква, школа, 2 маслобійні заводи та 4 вітряних млини. За переписом населення Російської імперії у 1897 році в Старому Ропську мешкало 1426 осіб (640 чоловіків та 786 жінок), з них 1414 православного віросповідання. У 1901 році у селі проживав 1761 житель (878 чоловіків і 883 жінки).

А містечко Новий Ропськ було центром однойменної волості, причому відстань до повітового центру (Новозибкова) становила 35 верст. Станом на 1859 рік Новий Ропськ був державним містечком, у якому налічувалося 563 двори і 2848 жителів (1357 чоловіків і 1491 жінка), діяло 2 православні церкви, сільське училище, волосна та сільська розправи, поштова станція, проводилися 3 щорічні ярмарки та базари. Розвитку містечка сприяло вдале географічне розташування - знаходилося на тодішньому поштовому Смоленському тракті з Чернігова до Стародуба. У 1885 році у Новому Ропську було 622 двори і 3239 жителів, 3 православні церкви, школа, поштова станція, 2 постоялих двори та 2 постоялих будинки, 12 лавок, 2 крупорушки, 3 маслобійних заводи, водяний і 3 вітряних млини, 5 ярмарків на рік. За переписом населення Російської імперії у 1897 році в містечку мешкало 4649 осіб (2066 чоловіків та 2583 жінки), з них 4454 православного віросповідання. У 1901 році в Новому Ропську налічувалося 5050 жителів (2390 чоловіків і 2660 жінок).

Цікавою була ця територія і для дослідників народної старовини, оскільки саме у Новому Ропську дослідники часто збирали українські етнографічні матеріали. У 1885 році в журналі «Киевская старина» було видано українську інтермедію «Супліка, або замисл на попа» другої половини XVIII століття, записану в Новому Ропську зі слів 73-річного сліпого селянина Олексія Лісовського. У цьому ж журналі в 1890 році місцевий уродженець, етнограф Федір Ніколайчик на основі відомостей про новоропських шаповалів опублікував статтю, присвячену таємній мові лірників і шаповалів (так званій «лебійській», «лобурській» мові).

XX століття: потрапляння під російську владу

Після повалення самодержавства у Російській імперії територія Ропської волості, як власне і вся історична Стародубщина, перебувала протягом 1917-1918 років у складі українських держав: Української Народної Республіки (УНР) та Української Держави гетьмана Павла Скоропадського. За інформацією історика-дослідника Стародубщини Ігоря Роздобудька, у жовтні 1918 році у Новому Ропську зупинявся 2-й Запорізький полк армії УНР на чолі з полковником Петром Болбочаном. 13 жовтня 1918 року в цьому містечку було поховано 24 українських бійців (серед них сотник Роженко), які загинули 8 жовтня у бою з російськими більшовиками біля села Кам’янська Слобода (зараз входить до складу Новгород-Сіверського району Чернігівської області).

Втім, чисельність українських військових сил на прикордонні була недостатньою задля того, щоб зупинити більшовицьку навалу і вже 18 грудня 1918 року Новий Ропськ захопили війська більшовицького Таращанського полку під керівництвом Василя Боженка. А що було далі, вже відомо із наших попередніх статей – маріонетковий уряд радянської України у 1919 році передав Стародубщину до складу РСФРР. Протягом першої половини XX століття адміністративне підпорядкування цих територій у складі радянської росії змінювалося неодноразово. Спочатку Стародубщина перебувала у складі Гомельської губернії, з 1926 року — у складі Брянської губернії, з 1929 року — так званої Західної області РСФРР, з 1937 року – Орловської області. Врешті з 1944 року і до цього часу ця територія знаходиться у складі Брянської області.

Архітектурні родзинки

У обох Ропськах, як власне і на всій території історично української Стародубщини, збереглися чудові пам’ятки української козацької архітектури у вигляді церков. Так, у Старому Ропську існує дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці (або ж по-народному Пречистенська). Храм є унікальною пам’яткою української козацької архітектури XVIII століття. При цьому, точний час його зведення невідомий. За припущенням вже згадуваного нами Ігоря Роздобудька, церкву побудовано ще за часів правління гетьмана Івана Мазепи. У той час як його колега Василь Слободян вважає датою створення храму 1730 рік, тобто час правління гетьмана Данила Апостола.

 Lерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці у Старому Ропську

А у Новому Ропську збереглася ще одна пам’ятка українського церковного будівництва XVIII століття - дерев'яна церква святого Миколая Чудотворця, збудована у 1732 році. Церкву було зведено на кошти гетьмана Данила Апостола, про що свідчить напис на одвірку головних дверей: «За державу императрицы Анны Иоанновны, при счастливом владении ясновельможного Даниила Апостола, гетмана, создан храм сей во имя св. Николая, в местечку Ропску, року 1732». У 1914 році церква святого Миколая була перенесена на майдан містечка. Пам’ятка дивом уціліла в роки радянської влади, оскільки були наявні плани по її знищенню. Прикро, але не такою щасливою виявилася доля іншого храму Нового Ропська – Борисоглібської церкви. Вона була збудована у 1724 році і знищена богоборцями-комуністами, від неї залишився лише стародавній дзвін, який зберігається у Микільській церкві.

Церква у Ропську

Снаряди летять з Ропська

Нажаль територія історично української землі Стародубщини стала ареною скупчення військ для російського вторгнення на територію України у лютому 2022 року. Причому підготовка до цього відбувалася задовго. За інформацією ЗМІ, ще у липні 2014 року у лісовому масиві поблизу Старого Ропська базувався табір російської військової техніки.

Протягом 2022 – 2023 років ситуація ще більше погіршилася. Оскільки біля Старого та Нового Ропська знаходяться ворожі підрозділи, які постійно обстрілюють українські прикордонні території Новгород-Сіверського району з мінометів та ствольної артилерії. В цьому і проявляється вся цинічна суть російського режиму, який втягнув історично українські території у війну проти України. Їх жителі теж відчувають на собі вплив війни, підриваючись на російських же мінах, якими густо покрите прикордоння Брянської області. Зокрема, у місцевих телеграм-каналах буквально у минулому місяці обговорювався випадок підриву у прикордонній зоні сімейної пари пенсіонерів з Нового Ропська, які збирали гриби та випадково натрапили на російську міну. Така ціна війни…

Автор: Андрій Подвербний

"Час Чернігівський" писав про історію Чернігівщини: 

Схожі новини

«Може, хтось і дідову могилку догляне»

27 ТРАВНЯ 2024, 18:40

У Ріпках працюватиме суддею СБУшник з Ірпеня

27 ТРАВНЯ 2024, 17:27

​Роман Насіров виходить із СІЗО: невідомі добродії внесли 55 млн грн застави

27 ТРАВНЯ 2024, 16:21

На Чернігівщині запрацювала соціальна перукарня

27 ТРАВНЯ 2024, 15:21

У прикордонній громаді орудували вандали

27 ТРАВНЯ 2024, 14:09

Вiдео

Громади Чернігівщини допомагатимуть ветеранам

27 ТРАВНЯ 2024, 13:05

Міський голова Мени показав, де нині служить на Донеччині

27 ТРАВНЯ 2024, 12:49

ТОП-переглядів