Трактор пройшов, приспособу протягнув, за ним і збирають. На полі Ірина Литвин з чоловіком і трьома дітьми. Ще батько з матір'ю, дядько з тіткою і четверо запрошених.
25 серпня, полудень. Чисте небо. Картопляне поле біля села Дроздовиця на Городнянщині. На сірому полі біліють мішки. Копошаться люди: хто навколішки, майже повзаючи, вибирає картоплю, хто у відрах та корзинах носить, висипає.
У затінку під деревами стоїть тракторець. До тракторця приєднана розпашка — своєрідний плужок.
Через дві години, цього ж дня, сонце пряжить ще сильніше, а мішків на полі все більше.
— Не лущиться? — дивлюся на красиву картоплю.
— Ні, — бере бульбу Ірина ЛИТВИН, господиня, натискає на шкірку. — Уже час копати. Посохне — і в погріб.
— Скільки платите запрошеним?
— 250 гривень за день. Плюс двічі годуємо — зранку і по закінченню.
Розмову перебиває гудіння трактора. За кермом батько Ірини, Микола Булавін, за плужком — чоловік, Дмитро Литвин. Нарізають смуги, із розсипчастої сухої землі вивалюється картопля — велика, кругла, продовгувата, тьмяно-рожева, жовтувата, біла.
— Садимо адретту, київський світанок, біларосу, — перераховує сорти Ірина Литвин. — Цього року хороший урожай, не гірший, ніж минулого. Погода гарна. Вчасно пішов дощ, якраз коли картошечка зацвітала. Та й землю удобрюємо. Перегноєм. Корови немає. Є свині. Удобрити, найняти трактор, щоб посадити, заволочити, обробити, — називає картопляні етапи, — посапувати, поприсипати, від жука попирскати (чоловік цим займається). У нас під картоплею 30 соток. Живемо з господарства. За можливістю підробляємо. Чоловік — сезонний кочегар у школі. У Дроздовиці початкова школа: перші чотири класи, садок є. Я працювала нянькою в садочку. Була на заміні вісім з половиною років.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Тамара КРАВЧЕНКО. Фото автора
"Час Чернігівський" писав про таке:
