У перший день повномасштабної війни він забирає дружину з пологового будинку, після — одразу збирається до війська. «Козак» (бо прізвище Запорожець) із братом дні три ходять у військкомат. Нарешті потрапляють в один підрозділ. І весь березень чоловік буде виконувати завдання у селі Количівка під Черніговом.
У село прибули автобусом. На той момент російські війська вже зайняли сусідню Іванівку і обстрілювали Количівку.
"Ворожий танк стояв майже навпроти і вів вогонь. Перший снаряд влучив в асфальт, зрикошетив і пішов над автобусом, ми встигли вибігти. Через двір двома розрахунками побігли «доганяти» танк. Другим пострілом ворожа машина все-таки підбила автобус, з якого не встиг вибратися водій. Наші хлопці його витягли, то він живий залишився, поранений, але живий, - згадує найскладніший день «Козак». - Було страшно, ніколи так вибухи поряд не лунали, коли ти відчуваєш теплу хвилю. Це дуже страшно".
Не менш важким днем для «Козака» і його побратимів стало 7 березня, коли в Количівку заїхали ворожі танки.
"Вони просто гатили по селу з усього, що можна. По мирним будинкам. Літав безпілотник. Заїжджає танк, стріляє прямо в будинок і через нього їде далі", - розповідає військовий.
Далі були бої і 8, і 9, і 11 березня. Загалом же трималися в селі до кінця березня, поки росіяни не покинули область. Чоловік вважає, що Количівка була однією з так званих стратегічних точок, і взяття її окупантами дало б змогу взяли в кільце обласний пункт.
«Козак» упевнений, що встояти захисникам Чернігівщини, зокрема Количівки, вдалося завдяки сміливості.
Джерело: ОК "Північ"
