Анатолій Гунько 29 вересня програв у Миколаєві апеляцію, в якій спробував оскаржити ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 червня 2026, якою йому відмовили у задоволенні подання до адміністрації Державної установи «Вознесенська виправна колонія (№ 72)» про звільнення від відбування покарання за хворобою засудженого. Суд дійшов висновку: засуджений перебільшив серйозність свого стану.
В апеляційній скарзі засуджений зазначив, що висновки суду про відсутність погіршення стану його здоров'я, можливість амбулаторного лікування та надання йому належної медичної допомоги не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки це спростовуються наявними у матеріалах провадження медичними документами та показаннями допитаних лікарів.
Колишній народний депутат по 208-му округу Гунько зазначив, що має інвалідність І групи, хронічну хворобу нирок V стадії та лише одну трансплантовану нирку. Через це він потребує постійного медичного нагляду та спеціалізованого лікування. Крім того, згідно з висновком ЛКК № 102 від 30.03.2026 року, його захворювання входить до переліку хвороб, які можуть бути підставою для звільнення засудженого від подальшого відбування покарання.
Гунько стверджував, що після прибуття до Вознесенської виправної колонії № 72 його здоров’я погіршилося. Його госпіталізували до медичної частини, де аналізи показали підвищений рівень креатиніну та сечовини. Також у нього неодноразово виникали гіпертонічні кризи, значно підвищувався артеріальний тиск, з’явився запальний процес у трансплантованій нирці та погіршилися показники її роботи.
На думку Гунька, ці обставини підтверджують погіршення стану його здоров’я, хоча суд першої інстанції дійшов протилежного висновку.
Також він посилався на показання лікарів Київського міського центру нефрології та діалізу. Вони повідомляли про погіршення стану трансплантованої нирки, ризик її відторгнення та необхідність змінити лікування. Крім того, пацієнту потрібно регулярно проводити спеціальні аналізи та, за потреби, терміново госпіталізувати його.
Гунько наголошував, що у виправній установі немає можливості забезпечити належний контроль за рівнем необхідних препаратів та станом пересадженої нирки. За його словами, у медичних закладах ДКВС також немає спеціалізованих нефрологічних відділень і лікарів-нефрологів та трансплантологів.
Окремо він не погодився з висновком суду про те, що йому достатньо амбулаторного лікування. На його думку, суд неправильно оцінив висновок експертизи № 033-12-2025, оскільки не врахував, що в разі запалення трансплантованої нирки або погіршення її роботи йому необхідне лікування в умовах спеціалізованого нефрологічного стаціонару.
Гунько наполягав на лікуванні саме у спеціалізованому стаціонарі.
Чернігівець переконаний: подальше перебування за ґратами, за відсутності можливості забезпечити необхідне спеціалізоване лікування, може створювати реальну загрозу його життю та призвести до тяжкого погіршення стану здоровʼя, зокрема до відторгнення трансплантованої нирки.
В свою чергу, суд встановив, що засуджений є особою з інвалідністю І групи довічно та страждає на полікістозну хворобу нирок і печінки, хронічну хворобу нирок V стадії. У 2016 йому проведено трансплантацію донорської нирки, а 03.12.2025 р. видалення лівої нирки.
Відповідно до висновку ЛКК № 102 від 30.03.2026 р. встановлене у фігуранта захворювання дійсно входить до Переліку хвороб, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання.
Але Гунько у колонії був взятий на відповідний медичний облік, перебував у стаціонарі медчастини, неодноразово оглядався лікарями-нефрологами, отримував медичну допомогу у звʼязку з підвищенням артеріального тиску, а також консультації спеціалістів медичних закладів м. Вознесенська, м. Миколаєва та в режимі відеоконференції лікаря профільного медичного закладу м. Києва. Допитані судом лікарі вказували на необхідність постійного контролю стану трансплантованої нирки, проведення відповідних лабораторних досліджень та ризики її відторгнення.
Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що сам по собі факт наявності у засудженого тяжкого захворювання, включеного до відповідного Переліку, не є безумовною підставою для звільнення від подальшого відбування покарання.
При цьому суд виходив з того, що матеріали провадження не містять достатніх даних про те, що захворювання Гунька набуло такого характеру, який перешкоджає подальшому відбуванню покарання, загрожує його життю або може призвести до серйозного погіршення стану здоров`я чи інших тяжких наслідків.
А ще суд врахував, що у висновку ЛКК № 102 від 30.03.2026 не констатовано такого погіршення стану здоров'я засудженого, яке унеможливлювало б його подальше тримання в місцях позбавлення волі. За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення подання про звільнення екснардепа від подальшого відбування покарання за хворобою.
Відтак, Миколаївський апеляційний суд постановив: ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 червня 2026 року про відмову у задоволенні подання Державної установи «Вознесенська виправна колонія (№ 72)» про звільнення від відбування покарання за хворобою засудженого Гунька, залишити без змін, а його апеляційну скаргу без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Довідково
Як відомо, Апеляційна палата ВАКС перекваліфікувала дії Анатолія Гунька з хабарництва на зловживання впливом (ч. 2 ст. 369-2 КК України) та зменшила термін покарання до 4 років позбавлення волі. Його також позбавили права обіймати посади в органах влади на 3 роки та взяли під варту прямо в залі суду, внаслідок чого він втратив депутатський мандат.
"Час Чернігівський" писав про таке:







