41-річна Тетяна, 47-річний Володимир Єгорови та їх доньки — 11-річна Настя та п’ятирічна Дарина живуть у селі Горбове на Куликівщині. Сім’я віруюча, батьки непитущі. Дорогу до їхнього двору вкаже кожен. Орієнтир — вишні, намальовані на хаті і воротах.
2011 року історія кохання Єгорових сколихнула Україну. Про них писали, говорили, показували по телебаченню. До того, як поєднали долі, у кожного було тяжке існування.
«Ходити не буде»
Таня Андрушок народилася у Неданчичах на Ріпкинщині. Їй поставили діагноз — дитячий церебральний параліч і дали першу групу інвалідності. До восьми років лікарі намагалися допомогти, проте слабкі ніжки не тримали. В 11 років зробили операцію, трохи вирівняли загнуту стопу лівої ноги. Врешті-решт медики сказали: «Ходити не буде». Доки була малою, батьки носили на руках. Підросла, пересадили в інвалідний візок.
З часом у сім’ї народилося ще двоє дітей. Здорових. У школі з однолітками Тетяна намагалася тримати дистанцію, та це не рятувало від знущань. Бувало, розкидають її підручники і дивляться, як по всьому класу збирає. Щоправда, перед випуском ставлення змінилося, і її вже не вважали за «не таку».
Навчалася на курсах швачок у Славутичі. У 2009 році потрапила до Чернігівського міського об’єднання інвалідів «Шанс». Познайомилася з його керівником Світланою Федоровою. Дякуючи Федоровій, брала участь у «Танцях на візках». Навіть до Польщі на конкурс з’їздила. З інвалідністю Таня змирилася. Та щастя так хотілося!
У лютому 2011 року їй дали путівку до Всеукраїнського центру професійної реабілітації інвалідів у Лютежі Київської області. Поїхала вчитися на оператора комп’ютерного набору. В першу ніч наснився сон. Начебто розглядає себе в дзеркалі. В сусідній кімнаті жив тлумач снів Петрович. Розповіла йому. «Заміж вийдеш, — сказав. — Не віриш, сама почитай». І приніс сонник. У ньому говорилось: побачене у сні дзеркало — передвісник весілля.
Через тиждень в Лютіж приїхав Володя Єгоров.
Його життя з народження теж було нелегким. З чотирьох років опинився в сиротинці на Харківщині, відібрали у непутящої матері. Допомагали вижити працелюбність і відсутність шкідливих звичок. Навчився багатьом професіям. Познайомився з хлопцем з Мени, той і запросив його до своєї родини. Названою матір’ю стала Тетяна Семененко. Так почався менський період життя. Згодом Єгоров пішов на двох дітей. Народилася спільна Діана. Та через десять років сім’я розпалася. (Платив аліменти. Володимир спілкується зі старшою дочкою. З березня вже дід. Є онучка). А тоді, після сімейних негараздів, прийшла ще одна біда. На роботі, коли розвантажував піддони, упав з причепа «КамАЗу». Переніс дві операції, в голову поставили пластину і дали третю групу інвалідності безстроково.
В центрі і закрутилася їхня любов. Коли вже їхали звідти, Володимир освідчився Тані і запропонував одружитися.
Женитися їхали на підводі
— Весілля призначили на 8 жовтня 2011 року — день народження Володі (35-річчя). Про своє рішення сказала батькам. Перша реакція матері: «А що скажуть люди?» Друга: «У нас немає грошей на свадьбу». Я взяла кредит, 2,5 тисячі гривень. Володя купив срібні обручки. Закупили продукти, прикраси. З новою весільною сукнею допомогла Світлана Федорова. Фату купила сама, — поринає у спогади Тетяна.
До сільради їхали не в машині, а по старинці — на підводі, разом зі свідками в національному вбранні та з українськими прапорами. Молодятам сигналили зустрічні машини, баби повиходили з дворів, вітали. А потім Володимир танцював із дружиною на руках.
Любов підняла Тетяну з інвалідного візка. Опираючись на милиці, тримаючись за меблі, вона поралася по дому.
11 жовтня 2012 року народилася здорова донька, Настя. Жили в Неданчичах, потім переїхали в Горбово. Там народилася друга донька, Дарина. Сім’я мріяла побувати на морі. Виконанню бажання посприяла ... війна.
— Курей продали односельцям. Хату і собаку лишили під нагляд сусідів. Виїхали 21 березня 2022 року.
З Італії вернулися додому
— Опинилися в Італії, у Римі. Нас поселили у готель. Виплат ніяких не оформляли. Сказали: «Ви у готелі живете і харчуєтеся, що вам ще треба?». Прожили в ньому вісім місяців, — приєднується Володимир. — Потім нас переселили в пансіонат на березі Тірренського моря. Це за 130 кілометрів від столиці. Там теж були люди з обмеженими можливостями, деякі з них не дуже адекватні. Могли перед дітьми ходити голяка. І знову ніяких виплат. Місцева церковна громада допомагала нам, із зібраних власних коштів виділяла по 45 євро щомісяця на члена родини. Через деякий час нас знову переселили, вже в інший готель. 17 березня 2023 року померла мама Тані, ми не змогли приїхати на прощання.
Було у перебуванні за кордоном чимало плюсів. Ми подивилися багато історичних місць, звісно, таких, куди можна було дружині добратися на інвалідному візку. Хотілося більше побувати в музеях, проте у деяких квитки надто дорогі, а у безплатні дні не протовпитися. Таню не підліковували, мене звозили на кілька обстежень. Почалися проблеми з вухом, тік гній. Говорили про операцію. Втручання у голову це серйозно, тим паче, що там пластина, тому відмовився.
— Останньою краплею стало те, що соцслужби могли забрати дітей. Ти можеш відмовлятися від лікування, роботи тощо. Це твій вибір. Проте за всім, що стосується дітей, там особливий контроль. Нашим донькам було дуже важко, бо перший бар’єр — це мова. Вони вчили італійську, але одна справа спілкування на побутовому рівні, інша вивчення предметів у школі в п’ятому класі. Там такі формули, що, здається, я такі вивчала в сьомому чи восьмому. Насті поміняли чотири школи. І пов’язано це було не тільки з переїздами. Там заняття до пів п’ятої вечора, а нам доводилося відпрошувати її до 13 або 14 години, аби встигнути на онлайн-уроки. Адже вона паралельно ще дистанційно навчалася у рідній школі, —продовжує Тетяна Єгорова. — Нас вмовляли відмовитися від дистанційних занять і вчитися лише за їхньою програмою. Дитина переживала. Ще й останнім часом її почали в школі запитувати, «Чи добре тобі в сім’ї?», «Чи не б’ють тебе батьки?» і тому подібне. Дитя хвилювалося, що її можуть у нас забрати. Вона йшла до школи без настрою, коли поверталася, плакала. порушився сон. Бувало, лише о першій ночі засинала і то під дією заспокійливого. Також пропонували віддати молодшу дитину до школи, бо їй скоро шість. В Італії діти від 6 до 16 мають учитися обов’язково. Ми не хотіли, адже не планували назавжди там лишатися. Не для того я дітей народила, аби їх відібрали. Тому повернулися в Україну. Коли їхали, нам казали: «Куди, там війна, будете голодувати».
Мокрі печатки і підпис воєнкома
- Приїхали 9 квітня. Односельці допомогли з картоплею, надзвичайно добрі люди. Ми вже город вісім соток посадили, плюс грядки. Допомогла із соцслужби Світлана Отрощенко, організувала нам гуманітарну допомогу, з нашої церкви «Спасіння» помогли. Живемо потихеньку. І раптом 16 травня Володі додому приносять повістку. Дехто відправляє подалі працівників ТЦК, або не відчиняють. А у мене чоловік правильний. Взяв, так йому ще й жовтий папірець до неї прикріпили, мовляв, ухилянт. Хоча у нього третя група постійна з 2007 року і він знятий з військового обліку. Ось мої документи, що по догляду за мною, як за інвалідом першої групи, тільки ще не встигла їх поновити після повернення. Знаєте, як щоразу на візку, на автобусі до Куликівки добиратися? — замовкає, бо починають душити сльози. — А вони тепер мене і дітей хочуть добити. Я ж без допомоги чоловіка ніяк, — ридає жінка. Поїхала з ним у військкомат, пояснила ситуацію, показала свої документи, його. Посвідчення, що знятий з військового обліку ще 30.11.2015 року з двома мокрими печатками за підписом куликівського воєнкома. У ТЦК кажуть: а у Чернігові в базі таких даних немає. Як? Вони, вибачте, просрали базу, бо хтось не вніс інформацію, а людина ще й винна? Володя хотів написати заяву, що дружина інвалід першої групи. Сказали: ні! Ну як так? Для чого проходити комісію, що це дасть? Він же групу отримав не після 2022 року. Я б ще зрозуміла, аби мене послали підтвердити першу групу, хоча по мені і так все видно. Дивлячись на матір, яка плаче, похнюпилися і діти.
— Я строкову не служив, не маю уявлення, як користуватися зброєю. Двох лікарів пройшов, медсестра (!) написала: придатний, хоча скаржився на проблеми з вухом і спиною. Невропатолог виписала направлення на комп’ютерну томографію мозку. Треба їхати в Чернігів, щоб швидко її зробити, необхідно 1200 гривень. А де такі гроші взяти? У нас дві пенсії. Город посадили — заплатили. Полетів мотор насосної станції. Купили старенький за 2700, тепер з двох один майструю, бо без води ніяк. І жити за щось треба, До того ж не знаю, чи можна робити КТ, коли в черепі пластина, — зітхає Володимир.
* * *
— Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, який набув чинності 18 травня цього року, визначено, що військовозобов’язані, які звернулися до ТЦК та СП з заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення про надання відстрочки відповідною комісією, не направляються на медогляд, — пояснює Маріанна ХОМЕНКО, чернігівська адвокатеса, котра представляє інтереси чоловіків з питань мобілізації в ТЦК та судах.
— Навіщо Володимиру Єгорову проходити ВЛК, якщо дев’ять років тому він знятий з військового обліку?
— Якщо виключений з військового обліку, це означає, що особа втратила статус військовозобов’язаного та на неї не поширюються обов’язки з військового обліку. Людина, котра знята з військового обліку, все одно є військовозобов’язаною. В нашому випадку військовозобов’язаний має дві підстави для відстрочки, оскільки дружина з числа осіб з інвалідністю І групи, а також сам є особою з інвалідністю ІІІ групи. Відстрочка надається на певний строк, У разі продовження такого строку особа звертається повторно із заявою про відстрочку. За обставин, які є у цієї людини, його не мають права насильно мобілізувати, оскільки у такому випадку дії відповідних органів ТЦК та СП будуть неправомірними та такими, що порушують закріплені законом права військовозобов’язаного.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Валентина ОСТЕРСЬКА.
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Родина втекла з обстрілюваного прикордоння разом з коровою, свинею, собакою і котами
- Виводять міттельшнауцерів: родина після втрати будинку переїхала у село
- Двом багатодітним родинам подарували нетелей
