Подружжя Юрія та Олени Бендзи з села Вершинова Муравійка, що на Куликівщині, майже 30 років розводить собак породи мітельшнауцер. Продають песиків не тільки по Україні, а у США, Мексику, Грузію.
До повномасштабного вторгнення родина жила в обласному центрі. Там же заснували розплідник мітельшнауцерів забарвлення перець із сіллю GREY OLEN (грей олен).
— Перших мітельшнауцерів привезли з Херсону у Чернігів 27 років тому. Це любов з першого погляду. З того час займаємося лише цією породою. Їх називають «собаками з людським розумом», — розповідає 58-річний Юрій БЕНДЗА. — Порода німецька, виводили для того, щоб охороняти конюшні та супроводжувати карети. Метелі — чудові охоронці. Спочатку лякають грізним гавканням, і якщо злякають, цього для них буде достатньо. Вони вкрай рідко кидаються одразу кусати.
Ця порода гарно себе показує при затриманні злочинців. Але в Україні поліція їх поки не застосовує. В німецькій поліції їх багато. А ще мітелі — гарні крисолови.
* * *
Поки розмовляємо у дворі, з вікон будинку виглядають собачі морди.
— Собак тримаємо лише вдома. Я, як заводчик, проти цепу чи вольєрів, але ця порода цілком пристосована для проживання на вулиці. З котами дружать. З Чернігова у село забрав двох своїх.
У нас офіційний розплідник, зареєстрований у Міжнародній кінологічній організації FCI. Як попало і коли попало не в’яжемо тварин. Дівчата, — каже про жінку і доньку, — їздять з собаками на виставки. Це своєрідний спорт. Чим більше ти виставляєш і показуєш тварин, тим більше твій розплідник знають у світі.
Особлива увага щенятам та старим собакам. Ми не прагнемо продати їх якнайшвидше, а, навпаки, ретельно обираємо господарів. Після придбання цуценя спілкуємося з власниками, відповідаємо на їхні численні питання щодо утримання цуценяти, догляду за шерстю. Так, наприклад, метелі, тер’єри і пуделі не линяють. Стара шерсть сама не відпадає. Її треба двічі на рік вищипувати по всьому тілу.
— Скільки коштує цуценя мітельшнауцера?
— Від 400 доларів (близько 16 тисяч гривень, – авт.). Віддаємо після двох місяців, після проведення щеплень. Прочіпованих і з документами.
Всім нашим шнауцерам даємо клички українською мовою. Кожного року перша літера клички різна. Наших песиків в документах називали: Танок веселий, Вітер степів, Квітка, Буревій, Перлина тощо. А далі вже нові власники дають будь-яку кличку, хоч Пуся-Муся. З усіма підтримуємо зв’язок. До війни декілька псів купували в білорусь і до кацапів.
— Скільки зараз у вас цуциків?
— Близько десяти. Точну кількість знаємо тільки ми з дружиною, але нікому не кажемо.
З будинку виходить чорна волохата собака. Величенька, кілограмів до 40. І висотою вище моїх колін. Обнюхує мене. Гавкає.
— Це Варвара, породи різеншнауцер. Не бійтеся, не кусається, — знайомить мене чоловік. — Зооволонтери вивезли її два роки тому з окупованого на той час Херсона. Тож залишили у себе. Кацапи асвабаділі наш будинок 4 березня 2022 року. До вторгнення з дружиною Оленою і собаками жили на околиці Чернігова у приватному будинку. Донька Ольга Кравець заміжня, то живе з родиною окремо. Займається тримінгом (перукарка для собак, – авт.). Працює у Чернігові, — згадує події дворічної давнини Юрій. — Дім був 97 метрів квадратних. На той момент ми тримали 14 собак. Усі мітельшнауцери, від півтора до п’яти років.
Коли почали на наш куток падати «Гради», з дружиною заховалися у підвалі. Собаки були хто в домі, хто з нами. Стріляли, орієнтовно, з Михайло-Коцюбинського. Перший приліт — сусіду в гараж. Зачепив дах мого будинку, той загорівся. Я вчасно побачив і навіть загасив. Але даху як такого вже не було, провалився всередину будинку. Знову обстріл. Другий приліт — неподалік нас, третій — в хату сусіда. Побігли з дружиною до підвалу. Стали думати, як виїжджати з того пекла. Аж через деякий час сусідка стукає і кричить, що наша хата горить. У підвалі навіть запаху не було чутно, дивом врятувалися. Вибігаємо, а вже пів хати немає. Кинувся за тваринами, зміг лише декілька врятувати. Викинув з дому усіх, але від шуму та страху дехто заховався у підвалі. Не встиг усіх проконтролювати. Семеро тоді згоріли живцем. Важко пережив втрату. Плакав місяців зо два.
Встигли виїхати з собаками з оточеного росіянами Чернігова за декілька днів до того, як підірвали автомобільний міст через Десну. Знайшов зооволонтер з Києва. Звідти возив корми, а назад на своєму «Лексусі» евакуйовував людей з тваринами.
— Як усі помістилися?
— Було троє: водій, я з дружиною, і сім песиків. В одному боксі — три тварини. Інші в ногах, на руках. Їхали як у рукавичці. Спочатку до столиці. Звідти на захід, в Тернопільську область. Вже іншою машиною. Жінка з донькою і псами поїхали далі за кордон, в Польщу до друзів. А я в травні 2022 року повернувся додому. Став думати, як обживатися знову. Грошей на відбудову не мали. Виплат від держави й досі не отримали. Лише від міської влади Чернігова — 40 тисяч гривень.
Якраз трапляється оголошення про продаж цієї хатки у Вершиновій Муравійці. Це батьківщина дружини, тут її рідня, поховані тесть і теща. Купили за п’ять тисяч доларів. Старенька хата, ніхто не жив, але потроху обживаємося. Поки дружини і доньки не було, сам зробив електрику і дров’яне опалення. Вони повернулися додому наприкінці 2022 року.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Ольга САМСОНЕНКО, фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке: Живодери до смерті заморили голодом хаскі
