Володимир і Тетяна Плешкунови переїхали у Городню з Хрінівки у вересні 2022 року. Як і більшість їх односельців, вони вимушено покинули рідне село, бо від обстрілів російських військових не стало життя на малій батьківщині. Війна прийшла у Хрінівку вже після вигнання окупантів з Чернігівщини, коли оскаженілі рашисти почали мститися за свої військові поразки мирним жителям прикордоння.
"24 лютого 2022 року для нас почалося обстрілом кордону у районі Сеньківки, який ми спостерігали зі своїх садиб. Попри стрес, жах і невизначеність ми попорали господарство, подоїли корів, ще й молоко на молоковоз здати встигли. Під час повномасштабного вторгнення окупантів у селі практично не було. Так, траплялися проїздом, й навіть у перші дні намагалися вітатися із нами, махали руками… Проте у відповідь їм жодного разу не змахнув ніхто з односельців. А вже коли відійшли – почали «вітати» нас мінами і снарядами чи не щодня. Спочатку обстрілювали околиці з городами, а потім почало «прилітати» й по вулиці, поцілили в колодязь, зруйнували одну з підстанцій, уламки залітали у двори, сікли гілля дерев", – пригадав Володимир.
Тетяна і Володимир
Однак, незважаючи на ризики обстрілів, люди ще деякий час продовжували жити в Хрінівці. Рушійним для Плешкунових став постійний страх найменшої доньки – 16-річної Сніжани, яка панічно боялась обстрілів, тим більше, що прильоти наближувались до садиб щодня.
У Городню родина переїхала не випадково. Наше місто для них здавна було місцем побазаркувати й з’їздити у магазини, у пана Володимира тут живуть двоє дядьків, а ще він чимало років працював на нашому маслозаводі водієм. Додатковим стимулом стала допомога міської ради, яка відгукнулась і допомогла при переїзді.
– Нас дуже підтримав Андрій Богдан, а зі Світланою Більською ми й досі на постійному зв’язку. За їх сприяння ми отримали допомогу не тільки від міськради, а й від благодійних фондів, які підтримують внутрішніх переселенців. Також принагідно хочу подякувати керівництву СП Городнянського ВТО і особисто Олександру Жоголко, які допомогли транспортом. А ще нам поталанило із сусідами – всі жителі нашого «кутка» допомагають чим можуть, а з сусідом Леонідом Розенком ми потоваришували особливо – він готовий прийти на допомогу чи не щодня, – каже Володимир.
Особисті речі і домашнє майно Плешкунови перевезли досить швидко, однак цим не обмежились, бо люди хазяйновиті. Слідом за родиною переїхали корова зі свинею, а також пес Рекс і двоє котів – Кеша й Пушок, а вже у Городні прийняли кішечку Маркізу. Разом із таким чималим господарством окремо довелося перевозити заготовлене сіно й інші корми, навіть пшеницю встигли з поля зібрати і перевезти.
Рекс
Окрім клопотів з переїздом, чимало сил родина витратила на ремонт нового обійстя. Дорогий будинок собі вони не могли дозволити, придбали який змогли, тож роботи було чимало. Триває вона й досі. Нещодавно на гроші міжнародного голландського благодійного фонду ZOA вдалося придбати вікна і покрівельний матеріал для частини даху. Встановлювали і перекривали самотужки.
Є у подружжя й більші, особливі турботи.
– Два наші синочки, Олексій і Микола нині захищають нашу країну на Донецькому напрямку. Щодня молимось за них, чекаємо на коротенький дзвінок чи повідомлення, що живі та здорові. Дай, Боже, щоб повернулись додому із перемогою! – поділилася своїми переживаннями пані Тетяна.
Тож і готують будинок на новому місці, щоб було де достойно зустріти своїх рідненьких захисників. А самі в Городні, кажуть, вже прижилися – вже як свої!
Джерело: газета "Новини Городнянщини", автор Павло Дубровський
"Час Чернігівський" писав про таке:
