55-річного Володимира Сребродольського з Карпилівки на Срібнянщині, військового, який помер у полоні, не захотіли ховати на сільському кладовищі. Росіяни записали з ним відео. Там Володимир сказав, що не хоче воювати за цю владу і не хоче повертатися в Україну. Карпилівка обурилась. Срібне теж. Поховали солдата на кладовищі «Горова Білещина» в Прилуках. Не поряд з іншими військовими.
Що там насправді сталося? Чи дійсно Карпилівка відмовила в похованні?
«Чудний був. Як скаже щось… А як вип’є сто грамів…»
— Ми й досі не розуміємо, хто винен, що він похований у Прилуках, — виходить з хати Ніна КОВАЛЕНКО, сусідка Сребродольського, колишня сільська голова Карпилівки. — Чекали. Розмови ходили в селі, що тіло повинні привезти на впізнання. Тоді будуть ховати. Я ще казала, доки той Нікулін лежатиме? Аж тут уже шукають його могилу. Де? Хто поховав? Завжди, коли сповіщають, виходимо, зустрічаємо.
У селі його Нікуліним прозивали. Чудний був. Як скаже щось… А як вип’є сто грамів.., — махає рукою жінка. — Ніхто на нього уваги не звертав. Нікого не обіжав, не крав. Мати рано померла, батька не пам’ятаю. Був дядько, тітка хвора. Ні дітей, ні офіційної дружини не мав.
Жив з цивільною жінкою, вона теж померла. Працював по людях. Коли хоче — робить. На риболовлю ходив. Коли прийде, яєць йому давала. Казали на нього, що п’яниця. Ні. Хоча випивав. Любив філософствувати. Як на відео. Оте відео і збило людей з пантелику. Але це полон. Ніхто не знає, що і як там було. Чи добровільно сказав, чи примусили.
Коли пішов воювати, дзвонив мені. Був у Києві. Десь на складі. Казав: «Як у Бога за пазухою». Що в полоні, дізнались з відео. Можливо, хтось у селі й не хотів, щоб його тут ховали. Поряд з нашими героями. Підписів, щоб не ховали, не збирали. І староста такого не казав. А нас звинуватили, що ми його не прийняли. Громада стала цапом-відбувайлом.
— Я був за те, щоб його поховали в нашому селі, — каже свою думку Анатолій НАЗАРЕНКО з Карпилівки, колишній військовий. — Хто не захотів, не знаю. І казав Володимир ці слова в полоні не за своєю волею, я в цьому впевнений.
Анатолій Назаренко
— А хто запитував місцевих? — дивується і Галина СОЛОДОВНИК, місцева жителька. — Казали, що тіло лежало в харківському морзі. А потім десь воно поділося… Відео з полону бачили ще до його загибелі.
«У громаду тіло не привозили»
— Не було ні звернення, ні заяви, ні повідомлень, що до нас привезуть його тіло. І відмови не було, — каже Віталій ЖЕЛІБА, перший заступник Срібнянської селищної ради. — На сьогодні на території громади поховано 50 воїнів. Місце поховання обирають родичі. На допомогу виділяємо 30 тисяч гривень.
Про поховання військовослужбовця повідомляє військкомат, — описує, як проходить процес. — Є військова частина, в якій він служив. Селищна рада сприяє похованню. З військовими, рідними узгоджуємо, як усе буде. Продумуємо, як і коли забирати тіло. Були випадки, коли просили привезти в Прилуки. Іноді ми забирали з Дніпропетровщини. Це коли є з усіма діалог. Рідні визначають, хто відспівуватиме. У частинах є контакти дружин, батьків, дітей. А в нього не було нікого.
— Якби до нас привезли тіло, чи ми б його повернули назад? — обурюється Ніна БОНДАРЕНКО, заступниця з гуманітарних питань та соціальної політики. — До нас привозять ховати з інших сіл, нікому не заборонили. Не маємо права на це.
Спочатку з нього зробили зрадника, потім не повідомили і не привезли тіло. Звинуватили нас у тому, що ми не захотіли ховати.
Віталій Желіба та Ніна Бондаренко
«Як звичайну особу»
Ховало Володимира Сребродольского прилуцьке підприємство ТОВ «Ритуальні послуги», керівник — Іван РУДЕНКО.
— Мені за це ще ставили претензії в соціальних мережах. Чув, що з цим військовим була якась неоднозначна ситуація. Що і як, не з’ясовував. До мене звернулися військові. Я так зрозумів, з його частини, — каже Іван Григорович. — Документів їхніх не перевіряв. Сказали, що в Прилуках тіло загиблого.
В Україні, згідно з законодавством, для поховання громадянина достатньо свідоцтва про смерть державного зразка. Цей документ був у них на руках. Тіло лежало в труні. Від себе ми додали хрест, підписали табличку. Запитав у військових, чи прийдуть представники військкомату, поховання буде з почестями? «Ні. Поховайте, як звичайну особу».
Військові пообіцяли оплатити послуги. Але грошей наше підприємство не отримало. Я і не хочу цих грошей. Вважаю, кожен має право на достойне поводження з його тілом після смерті.
Іван Руденко
— Яка процедура поховання військових?
— Усіх загиблих військових Прилуцького району привозять у наш, місцевий, морг. Але кожна громада ховає військового своїм коштом. У нашого підприємства укладений договір з сусідніми громадами. Ми проводимо поховання там, де вони вказують. Копаємо могилу, надаємо транспортні послуги. Громада оплачує.
— Скільки коштує поховання?
— Земельна ділянка виділяється безплатно. Копання могили на сьогодні коштує 1400 гривень. Вартість поховання військово в Прилуках — 15 тисяч гривень. Входить труна, два вінки, автобус, копання, закидання могили.
«Блював. Температура близько 38 градусів. Не міг пити воду»
Володимир Сребродольський служити пішов за мобілізацією 14 червня 2024 року. Був солдатом, такелажником евакуаційного відділення взводу технічного забезпечення батальйону.
У полон потрапив на покровському напрямку 6 листопада 2024 року. До 11 січня 2025 року вважався зниклим безвісти. Тіло росіяни повернули під час репатріації у 2025 році. Лежало в харківському морзі.
Микола ШУСТРОВ, колишній військовополонений, був з Володимиром останню добу. У колонії в Торезі, ВК №7.
— Володимира з ізолятора привезли до нашого барака як військовополоненого, — розповідає Микола. — Це був кінець листопада-початок грудня 2024 року.
В ізоляторі Володимир був тиждень. Розповідав, що змушували вчити гімн Росії. Володимир вчив його погано. За це били. В один з днів його ногою вдарили в живіт. З того часу він сильно болів. Я був медиком у нашому бараку. Росіяни видали електронний термометр.
Володимира до нас перекинули в обід. Уже тоді не міг розігнутися. Був набряк живота. Блював. Температура близько 38 градусів. Не міг пити воду. Ми зверталися на вахту колонії. Медиків у санчастині вже не було. Ніч він не спав. Я був поруч. Володимир розповів, що був на позиції, де і потрапив у полон. Казав, що в нього брали інтерв’ю. Перед цим били. Сказали, зайвого не говорити. Як я звільнився, бачив відео. Чи це були його думки, чи не його… У кожного свій стан душі.
Думаю, у нього був перитоніт, пішло запалення. Крім анальгіну з ліків у нас нічого не було. Просили на вахті викликати «швидку». Росіяни дотягнули до 8.00. Винесли на ношах, бо вже не міг іти. О 10.00 «швидка» його забрала. По дорозі сказали — не доїхав.
«Спрацьовує інстинкт самозбереження. Це нормально»
Близької рідні у Сребродольського нема. У хаті відкриті двері, вибиті вікна, розкидані речі. На стіні портрет ще малого Володимира. Двір заріс чагарниками.
Могилою покійного військовополоненого опікуються прилуцькі волонтери. Збирають гроші, аби встановити пам’ятник. Жовто-блакитний прапор майорить на краю кладовища.
— За день небайдужі скинули тисячу гривень, — розказує про збір грошей Таміла ХІМИЧ з Прилук, волонтерка. — Коли ми знайшли могилу, на ній був хрест з табличкою. Дівчата нашого об’єднання безвісти зниклих пішли до Володимира Чернова, голови Прилуцької військової адміністрації. Запитували, хто повинен відповідати за те, що військового поховали без почестей. У відповідь почули: «У законодавстві чітко не прописано, хто має відповідати за поховання, якщо нема рідних. Або військова частина, або громада».
Наступного дня на могилі вже була гробничка, прапор України, вінки, квіти. Корзину ми привезли. 28 серпня, у День вшанування закатованих військовополонених, приїжджала Ольга Попенко, мер Прилук. Привезла букет.
— Чому ви впевнені, що на відео Володимир говорив не те, що думав, а те, що примусили внаслідок катувань?
— Прямих доказів, що він так думав і зрадив, нема, — стверджує Таміла. — Знаємо, що поруч з хлопцями, які дають подібні інтерв’ю, сидять ще кілька росіян. Тримають на контролі. Хлопці говорять майже одне й те саме. Кожен хоче вижити, повернутися до родини. Спрацьовує інстинкт самозбереження. Це нормально.
Він пішов за мобілізацією. Не ховався. Усіх, хто бере участь у бойових діях, вважаю героями. Бо це хлопці, які тримають фронт, які дають нам жити. І шанувати вибірково ми не маємо права, — каже свою точку зору. — Він також повинен був упокоїтись на Алеї Героїв.
Волонтери зібрали на пам’ятник.
— 250 тисяч гривень. Скидали прилучани, небайдужі. Було майже 119 тисяч гривень. У цю суму входили 59 тисяч гривень, які скинули рідні зі 152-ї бригади. 24 жовтня пройшла оплата від бригади. 131 тисяча гривень. Будемо замовляти пам’ятник. Навесні, сподіваюсь, поставимо.
— На цьому кладовищі поховані родичі чоловіка, — каже Дарія КРИВОШЕЙ, прилучанка, яка однією з перших розшукувала могилу Володимира Сребродольського. — Коли відвідую своїх рідних, уже традиція заїжджати й до цього військового. Для мене і досі загадка: як його поховали, чи була похоронна процесія?
— Думаєте, його не відспівували?
— Можливо. У Прилуках є батюшка, який займається відспівуванням військових. Напевно, Володимир був хрещений. Треба було і поховати по-людськи. Хто знає, що з ним відбувалося в полоні.
Прізвище з двома помилками
Оксана ШУЛЬГА з Київщини, координаторка об’єднання родин 152-ї окремої єгерської бригади, допомагала з ідентифікацією тіла Сребродольського.
— Коли побачили кілька відео, на яких Володимир намагався зв’язатися з родичами, — розповідає Оксана. — Це був листопад 2024 року. Рідних ми не знайшли. Про те, що загинув, дізналися випадково. Хтось з бригади поділився публікацією, що повернули тіло. Прізвище було написане неправильно, з двома помилками. Була вказана наша бригада. Це був березень 2025 року.
Джерело: "Вісник Ч", авторки Юлія СЕМЕНЕЦЬ, Марина ЗАБІЯН.
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Стало відомо, де поховали закатованого в полоні бійця, якого громада записала в зрадники
- Не такий вже і зрадник? Бійця з Чернігівщини катували
- Відмовили у похованні, бо вважають зрадником? На Чернігівщині скандал через загиблого військового
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
