Нещодавно Чернігівщина вшановувала 80-ті роковини однієї з найжахливіших сторінок 1940-х. Масштаби трагедії не мають рівних за наслідками серед міст та сіл України, колишнього СРСР та Європи. Корюківські вбивства за кількістю жертв майже у 45 разів перевищують білоруську Хатинь, у 41 — чеське Лідице, у 12 — французький Орадур.
Масове винищення мирних жителів на початку березня 1943-го - каральна операція угорських підрозділів у відповідь на дії радянських партизанів, очолюваних офіцером НКВС СРСР Олексієм Федоровим. Особливого трагізму цій події додає той факт, що партизанська група військ Федорова переважала карателів за кількістю вояків майже у 10 разів, але партизани нічого не зробили для порятунку жителів Корюківки.
Нині залишилося небагато свідків тих подій. Одна з них тепер ще й переживає другу війну - 91-річна Віра Гнатюк. На її долю випало чимало ще з дитинства, пані Віра пережила жахіття тих страшних днів, коли фашисти вбили невелике містечко, а потім спалили майже сім тисяч людей.
«Нашого батька на початку війни на фронт не забрали, бо в нього було понівечене коліно. Він ховався у сусідньому селі. А як почув це все, то ввечері 1 березня прибіг у Корюківку, бо знав, що на цій стороні, що горіла, жили мамині родичі, і що ми завжди з ними. І він пішов до них. Зайшов у хату, а там повно вбитих людей і крові стільки, що не можна було пройти», - цитує спогади Віри Гнатюк збірник документів і матеріалів «Корюківська трагедія 1943 року: усна історія».
11-річною дівчинкою вона власноруч поховала обгоріли рештки рідних, згадуючи минуле Віра Василівна не стримує сліз, пише про спілкування з очевидицею місцевий житель та аграрій Леонід Неживий.
Автор допису зауважує: і десятиліття після трагедії - Віра Василівна є прикладом стійкості та мужності.
«Потім були роки післявоєнного будівництва, голод 1947, згодом навчання в Уманському с/г інституті, який закінчила в 1956 році. Подальше життя не було легким - скромна, доброзичлива, відповідальна, трудолюбива все життя працювала на відповідальних посадах та вела домашнє господарство, виростила єдиного сина, який, на жаль, рано пішов із життя. Невдовзі помер і чоловік. Залишившись на самоті Віра Василівна не втратила міцності духу, підтримує гарні стосунки з оточуючими, сама готує, доглядає за городом. А ще вона справжній патріот - переживає за наших воїнів і вірить в майбутнє України», - ділиться враженнями Неживий.
І нагадує: не втрачати можливості в спілкуванні із справжніми героями нашої країни.
"Час Чернігівський" знімав репортаж про вшанування жертв Корюківської трагедії цього року: На жалобних заходах до 80-роковин Корюківської трагедії вперше служив новий єпископ ПЦУ.
