Міська рада Остра на Козелеччині, місцеві волонтери активно допомагають військовим, прихистили десятки переселенців, відправляють гуманітарну допомогу жителям деокупованих територій.
Усю цю бочку меду нещодавно зіпсувала ложка дьогтю. Смерть військового, 28-річного полтавчанина Євгенія Кленкова. Він загинув внаслідок закритої внутрішньочерепної травми і травматичного крововиливу. Сталося це 12 грудня внаслідок бійки біля кафебару "Піраміда" в Острі. Ця історія обросла в Остерській громаді чутками: "Одного вбили. Другий від побоїв помер у лікарні".
20 грудня Кленкова з усіма військовими почестями поховали на батьківщині.
Військові відмовилсь випити за день народження
У «Піраміді» є сауна, більярд.
— Ліцензію на продаж алкоголю я купила незадовго до початку війни. Проте не можу їм торгувати, оскільки в Острі рішенням міської ради заборонений продаж спиртного. Хоча в сусідніх, Деснянській та Козелецькій громадах, дозволений. За приміщення треба заплатити 35 тисяч гривень, податок на землю, зарплату працівникам. Єдине, завдяки чому тримаємося на плаву — смачні страви і сауна, — зітхає 42-річна Юлія Левченко з Броварів, власниця закладу. — У сауну приходить багато військових, вони бідні намерзнуться в окопах, а в нас відігріваються, відпочивають.
Одним з таких військових був і Євгеній Кленков. Вій пройшов Лисичанськ, Сєвєродонецк, Водяне на Донеччині, нульові позиції. Недавно повернувся з передової.
—12 грудня о 18.15 з товаришами по службі, уп’ятьох, приїхали в Остер, щоб помитися в лазні. Знайшли її через знайомого за візиткою. У лазні спиртного не вживали. Ви йшли на вулицю о 21.10, закурили, — розповів поліції 28-річний Денис Зацепа, котрий був з Євгенієм. — Підійшов хлопець у цивільному, запропонував випити за його день народження, відмовилися.
Я всіх покликав їхати на місце розташування. Першим до машини пішов Кленков, він її завів і сидів усередині. Побачив, що з переднього сидіння авто виліз невідомий хлопець з рудою борідкою. При цьому Кленков лишався за кермом. Про що вони розмовляли, мені невідомо. Я не встиг сісти в автомобіль, як до нього підійшло п’ятеро цивільних. Кленков відкрив дверцята і відштовхнув ногою від себе хлопця з рудою бородою. Мене хтось ударив, я впав. Мене відтягли метрів на п’ять від машини. Я встав, і знову удар, падаю. Хто бив, не бачив, бо було темно. Підбіг невідомий і став відтягувати від мене того, хто лупцював. Коли піднявся, побачив Кленкова, котрий лежав на асфальті непритомний. Від нього відтягували хлопця, який раніше пропонував приєднатися до святкування.
Ми почали надавати товаришу першу допомогу. Кинулися і цивільні. Тримали за голову, хтось зняв з нього взуття і стукав по п’ятах, робили масаж серця, намагалися привести до тями, але він лише хрипів. Ми з товаришами перенесли його до машини і продовжували рятувати. Хтось викликав швидку допомогу. Поклали Женю в «швидку», там його намагалися реанімувати, однак невдовзі лікар констатував смерть.
Студент у СІЗО. Друзі кажуть, ударив ногою у скроню
— Той, у кого був день народження, 20-річний Андрій Бобков з Остра. Студент третього курсу факультету фізвиховання і здоров’я Національного педагогічного університету імені Драгоманова. Нині він у чернігівському СІЗО за підозрою в умисному нанесенні тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть ( частина 2 статті 121 Кримінального кодексу). Санкція статті — позбавлення волі на строк від семи до де- сяти років.
Мати Андрія, 46-річна Ольга Бобкова, — відома в Острі волонтерка. Нині жінка веде власне розслідування історії із загибеллю, військового, бо вважає, що її сина зробили крайнім. А душогуби інші. 23 грудня вона прийшла до «Піраміди», аби похвилинно встановити хронологію подій того вечора.
— Я щиро співчуваю рідним загиблого. Коли приїздили його брати, не наважилася до них підійти. Тому що не знала, якою буде їхня реакція, — опускає очі Ольга Бобкова. — Я сама виховую чотирьох дітей. Колі — 22 роки, Андрію — 20, Ігорю — 16, Крістіні — 5. З дітьми вдома робимо окопні свічки, які передаємо на фронт. Збирали овочі, випічку і відвозили до волонтерського центру. Андрій усе возив. У нього була машина. Він паралельно з навчанням ще й підробляв у Києві. 12 грудня був у нього день народження. Ми з’їздили в Козелець, я купила йому срібний ланцюжок і хрестик. Сказав, що на третю годину дня замовив банкет, запросив друзів. І мене вмовля приєднатися. Та я відмовилася, сказала: «Чого буду сидіти як наглядач», — пригадує Ольга Бобкова. — Крістіну з кафе забрали десь о восьмій вечора. Потім Колю привіз товариш перевдягти шкарпетки, бо промокли ноги. Мені чомусь не спалося. На початку третьої ночі старший син зайшов: «У нас гості…непрохані». У мене руки й ноги похололи.
Дивлюся: шестеро чи семеро поліцейських у цивільному. Запитую сина: «Що, драка була?» «Да». «Хтось у лікарні?» «Хуже, труп». Я й упала на диван.
З’ясувалося, що Андрія та Ігоря, який уже був з друзями в парку, забрали. Меншого, неповнолітнього, опитували без психолога і моєї присутності, без адвоката. Ще один з правоохоронців руки до нього простягав. Насміхався, коли розпитував, ким хоче стати, бо займається боксом. Ігор відповів, що хоче вивчитися на тренера. А той йому: «Хіба на тренера з літроболу». Тієї ж ночі про всі деталі в синів порозпитувала, усе в зошит позаписувала, — показує пухкенький записник. — На день народження до Андрія прийшли Віталій Горелий, Даня Багила, Сергій Рекун, Віталій Лук’ян, Іван Данилець, Паша Динник зі своєю дівчиною Машою Сівко, Дмитро Гойник, Володимир Озимай, Олександр Свистьольник, Іван Яцун, Ярослав Петрів зі своєю дівчиною Аліною Дзигуновою. Вони грали в більярд, розважалися. Частина хлопців вийшла на вулицю. Андрій був у кафе, це підтверджує і Наталія, працівниця «Піраміди».
Що коїлося на вулиці, не знаю. Та потім хтось забіг і став кричати про бійку. Андрій з іншими пішов на вулицю. Його там хтось ударив. Хто саме, не пам’ятає. Він повернувся в кафе, зняв ланцюжок, аби не загубити, одяг до пояса, щоб не забруднити, і вийшов. Наш Коля під’їхав, коли військовий лежав. Я детально розпитувала Андрія, він твердив, що непричетний. Удома роздягнувся до трусів, я його всюди пофото- графувала: ноги, руки. Жодного синця. Він не бився, кісточки рук не збиті, — показує фото на телефоні. — Тільки на одній руці малесень- ка пляма ближче до кисті, зверху шкіра зчесана — як упав, зчесав. Син у мене непоганий. Ось гляньте, які позитивні характеристики зі школи, з університету, — жінка дістає документи з папки.
— До 20 грудня поліція з’ясувала обставини бійки. Крайнього знайшли — Андрія. Підозрюють, що він ударив військового один раз ногою у скроню, внаслідок чого той помер.
— Ольго Петрівно, звідки така версія?
— Ось, погляньте, — Бобкова тремтячими руками витягує з папки копії свідчень частини тих, хто був на дні народження сина. — Я ж йому не раз говорила, з ким варто товаришувати, а від кого слід триматися подалі, бо до добра не доведуть. Андрій не вірив. Зрозумів, коли пропали в кафе з конверта подаровані гроші та його айфон, що стояв на зарядці. Про мобілку ми подали заяву до поліції. І за кілька днів «друзі» принесли її в поліцію Козельця. Чому не додому, адже Андрій був ще на волі, — питання. А гроші так і не знайшлися… Одне зі свідчень — Ярослава Петріва. У ньому він перераховує всіх, хто був на дні народження. Розповідає, що відпочивали, пили спиртне, яке принесли з собою. Бо в кафе торгівля алкоголем заборонена. Близько 21.00 хтось з його товаришів, хто саме — не пам’ятає, забіг до кафе і вигукнув, що на вулиці бійка. І він разом з іншими вийшов на вулицю.
З машини військових мовчки вийшов один і вдарив по обличчю Віталія Горелого, останній похитнувся. Потім почали з авто вилазити інші військові. Усі переміщалися між двома авто. У цей момент побачив Горелого, Бобкова, Свистьольника та військовослужбовців. У тому числі того, який ударив Горєлова. Військовий упав на спину. Петрів подумав, що його хтось збив з ніг чи штовхнув. Він намагався піднятися, опирався руками об землю. Знаходився в напівсидячому положенні. До нього підійшов Андрій Бобков і вдарив правою ногою в ліву сторону голови, здається, у скроневу ділянку. Військовий упав, очі закотилися під лоб, він знепритомнів. На Андрія вказали у своїх свідченнях ще кілька «друзів».
— Є відео з камер спостереження «Нової Пошти», що навпроти «Піраміди», але мені сказали: «Там видно, що Андрій бігає з голим торсом, а не б’є когось», — продовжує Ольга Бобкова. — Є ті, які точно знають, хто, кого і як бив. Та вони мовчать. Я хочу достукатися до совісті кожного і благаю про одне — ска-зати правду. За мною, як за іншими, не стоять впливові люди, які все можуть повирішувати. Я хочу, аби кожен відповідав за те, що скоїв, а не перекладав усю вину на одного.
"Час Чернігівський" писав про вбивства:
- Ймовірні вбивці Полякова переховуються в росії?
- Збив і втік. Поліцейські знайшли наступного дня
- Спершу подумали на рашистів, а то були свої: чоловіка підірвали гранатою та закололи вилами
Джерело: "Вісник Ч", 29 грудня 2022 року, авторка Валентина Остерська
