На сайті Президента України розміщено петицію щодо присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) бійцю ЗСУ, командиру відділення безпілотних авіаційних комплексів, сержанту Юрію Петровському.
Юрій Петровський народився 16 лютого 1986 року. Мешкав у місті Хотин Чернівецької області. Юрій пройшов строкову військову службу в Збройних силах України протягом 2005-2006 років. Отримав належну загальновійськову підготовку. Також засвоїв навички роботи механіком. З початком російської агресії у 2014 році, Юрій добровольцем повернувся до лав Збройних сил України. Вже сержантом брав участь в антитерористичній операції на Сході країни до 2015 року включно.
До повномасштабного вторгнення Юрій працював закордоном. Але одразу дізнавшись про російську агресію в кінці лютого 2022 року, Юрій повернувся додому та звернувся до місцевого військкомату, щоб знову захищати Батьківщину. Долучився до 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, служив в тактичній групі. Пізніше його перевели в 2-гу мінометну батарею 80-ї ОДШБр, яку з часом переформували в артилерійську батарею. Юрій працював навідником гармат L119.
Паралельно Юрій цікавився безпілотними авіаційними комплексами. Після успішного проходження навчання, з травня 2024 року Юрія перевели у взвод безпілотних авіаційних комплексів 1-го десантно-штурмового батальйону на посаду командира відділення. Він працював на великих ударних БпЛА гексакоптерного типу (Вампір) і октокоптерного типу (R-18).
За 2 роки безперервної служби Юрій з побратимами брали участь у боях за Лиман, Бахмут, Кремінну, Костянтинівку, Краматорськ, Ізюм. На початку серпня 2024 року підрозділ Юрія перевели на Сумщину до кордону з росією, звідки згодом вони розпочали наступ на курському напрямку. Під час наступу Юрій отримав поранення ока, але продовжував вправно та вчасно виконувати всі завдання.
«Товариші Юрія завжди відмічали його професіоналізм, цілеспрямованість, вміння вчитись самому і навчати інших. Він був строгим, але справедливим і чесним командиром, піклувався про кожного бійця. Мав лідерські задатки, вмів планувати та брати відповідальність за прийняті рішення. Був взірцем мужності та стійкості»,- зазначено в петиції.
За хоробрість і самовідданість під час служби Юрій отримав численні нагороди: орден «За мужність» ІІІ ступеня, відзнака Президента України «За оборону України», медаль «За жертовність та любов до України».
8 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання, Юрій Петровський разом з побратимами підірвались на міні.
У Юрія залишився маленький син, дружина, мати, брати та сестри, а також багато друзів.
Підписати петицію можна ТУТ.
Джерело: Сайт Президента України
