Український журналіст, сценарист, продюсер, автор документально-історичних проектів Акім Галімов зібрав команду волонтерів, архітекторів та реставраторів, які прагнуть відродити унікальну козацьку садибу на Чернігівщині. Мова йде про Покорщину – маєток в селищі Козелець, який повʼязаний з трьома козацькими родинами: Розумовських, Дараганів та Ґалаганів.
«Ця садиба, що є памʼяткою національного значення, розповідає маловідому історію козацької еліти і це те, що мають побачити наші діти. Якщо ми не врятуємо садибу, цю зиму вона скоріше за все просто не переживе, бо її стан критичний», - стверджує Акім Галімов.
Таким був маєток
Ще десять років тому садиба була такою
Стан маєтку на сьогодні
Роботу зі збереження памʼяток документаліст називає логічним продовженням його проєкту «Реальна Історія». Автор документально-історичних проектів стверджує, що давно хотів спрямувати зусилля саме на це.
«Але все ж таки я журналіст та продюсер, і попри великий досвід у створенні історичного контенту – це геть нова для мене сфера, - зізнається Акім Галімов. – Тож ми зібрали потужну команду, яка є фаховою. Ці люди відомі в архітектурних колах і мають авторитет».
Акім Галімов з командою однодумців
За словами продюсера, організаційну сторону та збір фінансів на відродження пам’ятки візьмуть на себе волонтери благодійного фонду «Блискавка».
На початковому етапі зібрані гроші підуть на протиаварійні роботи.
«Це те, що дасть можливість врятувати будівлю від руйнації. Передусім мова йде про захист від потрапляння води, бо садиба деревʼяна і вода знищує її дуже швидко, - каже Акім. – Потрібно зробити дах, якого місцями вже нема, укріпити фундаменти і також відвести від них воду, яка зараз просто річками заливається у підвали. Це з основного, хоча звісно є і багато всього іншого, що також потрібно зробити у першу чергу».
За підрахунками реставраторів, на ці роботи потрібно три мільйони гривень.
Після протиаварійних робіт постане питання власне самого відновлення садиби, тобто приведення її до того стану, коли споруду можна використовувати.
«Це більші гроші і воно має відбуватися вже з розумінням кінцевого проєкту: тобто чим Покорщина стане у майбутньому, яким буде її функціональне призначення. Бо памʼятка, що не працює, куди не приїжджають люди дуже швидко занепадає. Але це питання майбутнього і над цим ми зараз працюємо», - пояснює наступні етапи відродження Покорщини Акім Галімов.
Паралельно з відновленням Покорщини волонтери прагнуть розібратися з тим які механізми може створити наша держава, щоб все ж таки стимулювати процес відновлення вітчизняних памʼяток, яких тисячі по всій країні і які перебувають у жахливому стані.
За словами Акіма Галімова, мова не про державні програми з фінансування.
«Це нереалістично, особливо під час війни, але створити умови, які були би привабливими для бізнесу, цікавими для місцевих громад, звичайних людей, щоб працювати з памʼятками, опікуватися, відновлювати і використовувати їх, заробляти і при цьому зберігати - на мою думку могло би бути шляхом», - переконаний він.
Довідково
«Покорщина» – є найдавнішим садибним комплексом козацько-старшинського типу, що зберігся на Лівобережжі. З його назвою пов’язані 2 історії: перша стверджує, що назва маєтку походить від прізвища писаря Івана Покорського, якому належала садибна земля до 1744 року. За другою, саме тут імператриця Єлизавета «упокорилася» свекрусі Наталі Розумисі після таємного вінчання з Олексієм Розумовським.
Вважається, що саме для прийому такої знатної гості Наталія Розумиха і купила цю садибу в 1744 році, а далі маєток перейшов у володіння її доньки Віри Дараган.
«Покорщина» знаходиться над річкою Остер і включає основний будинок, дерев’яний каретний сарай та кам’яницю, що слугувала арсеналом та скарбницею Київського полку, командувачем якого був господар садиби Юхим Дараган. Маєток був оточений ландшафтним парком, який, на жаль, не дійшов до наших днів, як і флігель, комора та інші господарські приміщення. Архітектурний комплекс садиби Дараганів у Покорщині є пам'яткою архітектури національного значення з охоронним № 846.
Автор: Віталій НАЗАРЕНКО
"Час Чернігівський" писав про таке:
