49-річна Світлана КАЛИТКА зі Слобідки Талалаївської громади на Прилуччині ховала сина двічі — торік у серпні та у квітні цьогоріч.
29-річний Володимир Потеряйко загинув на війні 13 липня 2024 року. Служив з 17 травня 2024 року стрільцем-снайпером у 46-й окремій аеромобільній Подільській бригаді. Це елітний підрозділ десантно-штурмових військ Збройних сил.
— Мій біль не передати словами. Як таке може бути, — витирає сльози Світлана Калитка, мати. — Двічі ховати свою дитину.
Мати вимагає, щоб провели ексгумацію та повторну експертизу
— 2 квітня дзвінок. Телефонує Вероніка Тищенко, слідча поліції. Та сама, що і перший раз дзвонила. Каже, що знову є збіг за ДНК, — продовжує мати. — Я обурилася, сім місяців минуло від похорону. Як таке може бути? Кого ж я поховала перший раз?
Поліціянтка відповідає: «Ви тоді трошечки поховали. А це остача». Просила ще написати розписку, що я до них претензій не маю. Яку частину тіла привезли, знову ніхто не сказав. І так само лежав у морзі Дніпра. Понад рік чекала сина додому. Перший раз важко похорон пережила, тепер знову.
8 квітня останки привезли в морг Прилук. Попросили наступного дня забрати і поховати. Мовляв, у них не працюють холодильні камери. Пропонували в пакеті підхоронити до могили. Та я була проти. Попросила, і в селищній раді збили ящик 100 на 50 сантиметрів. Копачі викопали поруч з першою могилою яму. Отець Іван прочитав молитви. І поховали.
Пішла в Срібному в поліцію і написала заяву на ексгумацію перших і других останків. Поліціянти метушилися, не знали, що робити, яку заяву мені писати. Мовляв, у них перший такий випадок. Сказали чекати слідчого з Прилук. Наполягаю на експертизі останків.
У Володимира Потеряйка залишилися 10-річна донечка Аня, батьки та три брати. З дружиною Вітою розлучився, коли малій було два роки. Жінка пішла до іншого чоловіка.
— Як зараз пам’ятаю, прополюю часник на городі. Приходить Вова і падає на коліна. Каже: «Мамо, що мені робити? Я її люблю». Після розлучення переїхав жити до мене. Та малу не покинув. Аліменти сплачував, постійно забирав до нас. Готувалися до школи, вчили разом букви.
Анюта просила сваху, матір невістки, щоб відвезла її на проводи до тата на могилку. У нашому селі так називають поминальні дні. Та онуці ще не сказали, що є друга татова могилка. Не знаємо, як це тепер їй пояснити.
— Хтось чекав Вову з війни?
— Ні. Уже після похорону чотири жінки писали і дзвонили мені. Що в них відносини з ним були. В однієї четверо своїх діток. Ще й невістці вона виписувала. Та потім усі відсіялися. Зараз зідзвонююсь лише з однією.
До повномасштабного вторгнення я працювала дояркою на фермі в сусідньому селі Харкове, а Вова був трактористом. Відпрацювала 17 років. А потім мене скоротили. Вова сказав: «Сиди, мамко, удома, будеш мені їсти варити. А що треба, я все куплю». Працював на навантажувачі «Маніту». Робота була постійна. Заробляв непогані гроші, купив собі машину.
Володимир Потеряйко
З батьком бачився три рази
— З Віктором розлучилися, коли Вові було три роки. З батьком він майже не спілкувався, тримав зло на нього. Бачилися за все життя разів три, не більше, — каже Світлана Анатоліївна. — Вова в мене найстарший. Через кілька років удруге вийшла заміж. Рома і Сергій від другого чоловіка. Роману 27 років, одружений, має трьох діток. Сергію 26 років, теж воював на Донеччині. Звільнився після смерті Вови (брат або батько загиблого військового мають право на відстрочку від мобілізації, якщо їхній близький родич загинув або зник безвісти на війні. — Авт.). Зараз на заводі скло робить. Та чоловік, їхній батько, загуляв. Розлучилися. Діму народила від третього. Найменшому сину зараз 18 років. Працює в Києві на складі вантажником, а Роман — там же оператором.
Як розлучилися, Вітя переїхав у Смілу Черкаської області. Там і досі живе. Одружився, має 18-річного сина. Аліменти платив по 8,50 гривень на місяць. І то не завжди, ховався від мене. Знайду, де працює, подам знову на аліменти. Він два-три місяці попрацює і звільняється. Боргу по аліментах було понад 100 тисяч гривень. Борг пробачила. Оплатив сину навчання, щоб отримав права на автівку. Тоді аліменти платити не хотів, а зараз он які гроші за сина отримає.
Коли військовий безвісти зниклий, нараховується грошове забезпечення і бойові. Це від 120 тисяч гривень щомісяця залежно від звання і посади. Половина цієї суми йде йому на банківський рахунок. Частина коштів може виплачуватися членам сім’ї, а порядок розподілу визначається нормативними актами. Якщо встановлюють факт загибелі, ці гроші отримують спадкоємці: батьки, діти, дружина.
— У нашому випадку 60 тисяч гривень щомісяця поділили на трьох: доньку, мене та батька. По 20500 гривень кожному, — додає жінка.
— Віктор був на похороні?
— Так. Дав мені 400 доларів (близько 17 тисяч гривень. — Авт.). І купив вінок від усієї рідні Потеряйків.
Вибирала вже пам’ятник, планувала влітку ставити. Той, що вибрала, коштує близько 300 тисяч гривень. Віктору сказала, щоб половину теж давав. Каже: «Це дорого. Побачимо». А тепер я у відчаї, чи треба ставити пам’ятник.
— На виплати по загиблому військовому батько подав?
— Звісно! Ще раніше за мене. Я отримала тільки від частини 14600 гривень і 35 тисяч гривень від селищної ради на поховання. Дякую людям, давали гроші на прощанні. Змогла поховати і відбути. Мали виплатити грошове забезпечення за три місяці. Але й досі немає.
Довго йшли документи з частини. На виплати з невісткою подали в січні. Казали, і до року можемо чекати.
Прослужив два місяці
— У Житомирі Вова пройшов учебку. А далі відправили на донецький напрямок. Мав позивний Тамада. 11 липня 2024 року подзвонив, сказав, що поганий зв’язок і набере мене пізніше. Разом з чотирма побратимами пішов на завдання. Мали зачистити територію. Троє загинули.
13 липня додому прийшло сповіщення, що син безвісти зниклий. Вказали, що в тимчасово окупованому селі Максимільянівка поблизу Покровська. Мовляв, тіло розірвало під час обстрілу.
Я з онукою здали аналізи на ДНК.
— Як саме ви здавали?
— Дали пробірку зі схожою на вушну паличку. Треба було поводити між зубами і щокою. І все.
Шукала тіло сина в моргах на донецькому і дніпропетровському напрямках.
Уже пізніше побратим давав свідчення, що бачив тіла трьох загиблих. Їх розстріляли в хаті. 16 липня нібито всі три тіла забрали наші військові. А куди вони поділися далі — невідомо.
Рік і місяць син був безвісти зниклим. Коли стала збирати документи до купи, у довідці прочитала, що ДНК збіглася ще в жовтні 2024 року. Через три місяці після загибелі. Де вони стільки тіло сина тримали, не пишуть.
На початку серпня 2025 року подзвонили з поліції: «Є збіг ДНК».
«Труна не відкривалася»
17 серпня військові занесли труну в хату, потім винесли. І повезли на кладовище.
Не знаю, кого я тоді поховала. Навіть не дали подивитися на сам пакет з останками. Казала, що хочу подивитися. Та в морзі зламали вічка замків на домовині.
Після відспівування отець Іван хотів покласти свічки, а труна забита, не відкривається. Казав, що багатьох військових поховав, але таке бачив уперше.
На сороковий день збиралися з рідними та друзями пом’янути сина. Отець Іван сказав, що можна поминати і дев’ятий, і 40-й день після запечатування.
За майже два роки після загибелі жодного разу Вова мені не снився. Лише синові наступного дня після похорону. Він так убивався за братом, що ледь у яму не впав, коли ховали. Сваха відтягла. Наснилося сину, ніби вони вдвох когось у полон брали. І все. Більше нікому з родичів не сниться.
Могила сина наче чужа мені. Важко йти на кладовище. Хай краще хтось іде, але не я. За сім місяців, як поховали, разів п’ять тільки була. На дев’ятини, сороковини і ще кілька разів. Не можу себе силувати і йти. Ніяково мені там стає.
І на кладовищі бозна-що твориться. На похорон люди принесли живі квіти. Прийшла на дев’ятий день, а квіти по всьому кладовищу розкидані. Фото збоку лежить, грудка землі поруч. То вудка (флагшток) на прапорі зламалася, то тріснула табличка навпіл, то вінки були розкидані по кладовищу. Може, тому що його не всього перший раз привезли?
Біля Вови похований ще один воїн з нашого села, 22-річний Олексій Ротач. Був важко поранений. Помер у лікарні 20 квітня 2022 року. На його могилці завжди порядок. І на інших могилах також.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Ольга САМСОНЕНКО. Марина ЗАБІЯН. Фото з сімейного архіву
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Якийсь обряд? Могила на сільському кладовищі була завалена їжею
- Невідомим захисникам Чернігова встановили надгробки коштом громади
- Два Євгенія змусили Євгена роздягнутися до трусів і копати собі могилу
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
