Валентина Ридя допомогла Миколі, який вибрався з могили із зв’язаними руками

23 БЕРЕЗНЯ 2024, 19:34

1986

Валентина Ридя допомогла Миколі, який вибрався з могили із зв’язаними руками

Валентина Ридя допомогла Миколі, який вибрався з могили із зв’язаними руками

21 березня буде два роки від дня розстрілу окупантами трьох братів Куліченків з Довжика Чернігівського району. 18 березня 2022 року за селом хтось підклав фугасну міну і підірвав росіян. Загинули офіцери.

Росіяни забрали 30-річного Женю, 33-річного Миколу та 36-річного Дмитра. Три дні їх били і мордували в катівні у селі Вишневе на Ріпкинщині. Зі зв’язаними руками й ногами, зав’язаними очима повезли на розстріл. Микола крутнув головою, куля пройшла крізь щоку і вийшла біля вуха. Якби стріляли впритул, не вижив би. Пхнули ногою в спину. Постріляли братів і скинули в могилу. Ще двічі поцілили у спину — контрольні. Коля і тоді уцілів, бо був накритий тілом брата. Коли зрозумів, що вбивці поїхали, зі зв’язаними руками й ногами вибрався з-під землі. В незнайомій місцині на окупованій території чоловік зважився попросити допомоги у людей. Перший чоловік, якого зустрів, навіть не поцікавився у пораненого, що сталося.

Лише Валентина Ридя з села Буянки допомогла.

З магазину вибрали все, крім мінералки

— Когось раніше спасали?

— Не вважаю себе рятівницею. Просто допомогла чоловіку, — говорить 57-річна Валентина РИДЯ.— За освітою товарознавець, закінчила чернігівський кооперативний технікум. Вже багато років працюю від ріпкинського сільпо продавцем.

— Валентино Петрівно, у вісімдесяті роки, як і тепер, молодь не хоче жити в селі. Ви вернулися, чому?

— Любов. Я родом з Вишневого, чоловік був з Буянок. Разом прожили одинадцять з половиною років. Його вже немає 23 роки. Відтоді життя присвятила дітям. Саші 34 роки. Сергію — 31. Обидва закінчили педуніверситет. Олександр викладає в замглайській школі хімію, біологію, Серьожа вивчився на учителя фізкультури, нині служить. У мене вже і внученя є. Діти моя радість, гордість і опора.

— Ріпкинщина межує з білоруссю. Від вашого села до кордону кілометрів сорок. 24 лютого 2022 року чим запам’яталося?

— Було чути гул техніки, проте в перший день вона через наше село не йшла. Повернули у Вишневому на Чернігів. Через Буянки колонами їздили. 17-та година, комендантський час. На БТРі їдуть, в повітря стріляють. Танки, БТРи, КаМАЗи і не знаю ще, що воно такеє їздило. У Вишневому на вулицях техніка стояла колонами в чотири ряди. На дорозі і попід дворами. Вдень їздили під Чернігів, стріляли, на ніч верталися сюди ховатися.

— Люди поприбігали і все вигребли з магазину?

—  У селі ж є овочі, худоба, птиця, консервація, різні запаси. Та і з ферми тим, у кого корів немає, молоко безплатно роздавали, бо куди ж його було дівати. Корів же щодня треба доїти. Вже згодом, коли доставки не було і ми лише хліб возили, то все, окрім посуду і мінеральної води, порозбирали.

— Де брали хліб?

— У нас фермер Ніколаєв давав машину. Мій Сергій у нього робив водієм. Через день їздили у Ріпки по хліб. Брали на Вишневе і Буянки з розрахунку пів хлібини на людину на два дні.

— І орки по вас не стріляли?

— Зупиняли біля замглайського повороту, дивилися, що веземо. Питали: «Зброя є?» Показували, що веземо, накладні.

Приходили в магазин. Цигарок хотіли, побачили, що немає і пішли. Потім заходив їхній старший. Спитав, чому немає продуктів. Відповіла, немає доставки з Чернігова, не можемо привезти. Російська техніка щодня туди-сюди їздила селом. Місцеві старалися у контакт з військовими не вступати. Хвіртки і двері на замках, вікна завішували.

«Можу показати те місце»

— Знали, що у сусідньому Вишневому російський штаб і катівня? Чи доки Микола Куліченко до вас не прийшов, нічого про це не було відомо?

— Люди знали. Туди одного замглайського хлопця забирали, вижив. Чи вони у його телефоні якісь фотографії побачили. Мо’ техніку їхню знімав, точно не знаю. Коли відпустили, був весь синій, заходив до товариша у наше село.

— Катівня була на пилорамі у Вишневому.

— Те місце називаємо «на заводі». Колись там був овочепереробний завод. Потім пилорама.

— З Вишневого багатьох повивозили в російські тюрми. Декого помучили і відпустили, наприклад, як сина старости...

— З Буянок жодну людину не забирали. З Вишневого Вітя Лось йшов повз ту пилораму і зник, більше ніхто його ніде не бачив. Він удвох з братом жив.

—  Брати на тій пилорамі чули, як піддавали тортурам інших затриманих і ті кричали від болю. Таких бранців, як вони, на той час було дванадцять. Четверо наших поранених військових, вони лежали на піддонах. Один офіцер був важкий, навіть вставати не міг. Куліченків розстріляли неподалік Вишневого.

— Можу показати те місце. (Їдемо трасою від Вишневого до Буянок — авт.). Здається, там, — Валентина Петрівна вказує на кілька деревець обіч дороги.

— Майже на кожному кроці вздовж траси і на полях таблички «міни». Не підірвемося?

— Я ж тут вже ходила, — спускається у посадку Ридя. З хвилину ходимо шукаємо. — Ось та яма (!), залишки квітів, які ми клали, — гукає до себе Петрівна. Могила від дороги метрів десять, неглибока, за два роки трохи засипалася землею і сухим листям, як і пластикові тарілочка, чарочка.

— Росіяни особливо не приховували місця розстрілу. Від дороги відійшли і все.

— Вони не дорогою сюди під’їхали, а полем. У них техніка потужна.

Коля розказував — аби лежав, а не був під Дімою на колінах і ліктях, а руки у нього були зв’язані ззаду, а не спереду, нізащо б не вибрався. А так  розсував тіла братів і землю плечима і опирався на зв’язані руки. Коли вибрався, вже сутеніло. Розв’язав пута на ногах. Дійшов до села, побачив знак Чумак. Пройшов все село і зайшов у крайню порожню хату. Знайшов ножа, затис його в ногах і перепиляв те, чим були зв’язані руки, взяв подушку і пішов у погріб. Під ранок двері погрібника скрипнули, від страху схопився. Подумав, за ним прийшли. Аж то протяг.

«Доки їв, на стіл весь час капала кров»

— Микола казав, що у тому дворі ще були ящики з російською зброєю.

— Такого не знаю. Коли виліз з льоху, дуже замерз. Зайшов у хату, взяв старе жіноче пальто з відкидним коміром з норки, одягнув. Коли йшов з Чумака, оминув Вишневе стороною по канаві, а та канава привела в Буянки.

22 березня зрання топила піч. Сергій вийшов на двір давати коровам сіна. Я потім мала йти доїти. Припоралася, сьома ранку, син в хату не йде. Вийшла на поріг, не видно. Кричу: «Сєрьожа..а..а! Ти коровє єсті дав? Чую: «Нє, подожді, мама». Дивлюся, стоїть на залізному містку, що перед нашим двором і не сам. Время таке… Майнула думка, мо’, орки пришли. Підійшла, чую син розповідає незнайомому чоловіку: «Йти треба. тудою і тудою. А той чоловік каже: «Мене руськіє розстрілювали. Я вижив, а брати мої убитиє осталися у ямці«. І все повторював: «Добре, що мама не дожила таке дізнатися». (Матір братів тяжко хворіла, тривалий час була лежачою, померла перед війною — авт.).

— Чоловік у старезному жіночому пальті і розказує такі жахіття, не подумали, що він несповна розуму?

— Весь побитий був, аж синій. Біля вуха кров йшла і на щоці рана, куди куля влучила. Певно і ребра були зламані. Бо як вдихав, кривився від болю. Питав дорогу на Довжик, сказали тут навкруги блокпости і нас орки попередили дорогами ходіть, а полями ні, бо будуть стріляти. У лісосмузі стояла їхня техніка, вертольоти туди прилітали з білорусі, щось їм там скидали. І так поблизу Вишневого приземлялися. Кожного ранку і вечора летів вертоліт.

Листя на деревах немає, Сергія і Колю видно з усіх боків на мостику. Я й кажу: «Не стійте, ідіть до хати».

— Микола ж перед тим, як прийти до вас, одного мужика в Буянках зустрів і питав дорогу на Хмільницю. Той навіть не поцікавився: що з тобою? Хоча бачив, людина в крові. Кілометра за два штаб росіян, навкруги все ними кишіло і ви не побоялися? А якби хтось на вас доніс?

— Тоді про це навіть і не подумала. Мені було його дуже жаль.

Сказала синові: намалюй йому кудою йти, бо може заблудитися, наших же сіл не знає. Сергій взяв аркуш і став писати, з якого села в яке йти. Він знав, де блокпости, бо на той час возив з фермером картоплю і зерно за Ріпки по селах. На Замглаї орків не було, тому намалював, як йти через поле на Замглай, далі Глинянка, Ріпки. З Ріпок на Суличівку, а звідти вже дорога на Довжик. Приготувала Колі поснідати. Запрошую: «Іди єсті», а він: «Дайте води помитися, бо руки і сам в землі». На кухні, коли зняв те пальто, на ньому лишилися тільки  легенька вітровка і майка, а на дворі ж морозчик. При ньому була пляшка води, набрав у Чумаку, так вона підмерзла. Дала светр, шапку, щоб прикрив рану, аби не впадала в очі. Рани обробити не взялася. Це ж не порізаний палець, а дірки від кулі, боялася інфекцію занести.

— Як він бідний їв з простреленою набряклою щокою?

— Поставила картоплю, смажені яйця і рибу, доки їв, на стіл весь час капала кров. Все повторював: «Мені треба скоріше добратися додому, щоб батько приїхав і позабирав хлопців. Вдома ж нічого не знають». Я йому: «Нехай батько поки що не їде, бо вони дізнаються, що ти врятувався і заберуть тебе». Склали йому ще з собою сала і хліба, трохи цукерок. Син провів його вуличкою, подивився, щоб не їздили росіяни, вивів і показав на Замглай, до нього близько трьох кілометрів. Порадив: «Іди попід людськими городами». Я хотіла дати Колі свій номер телефона, щоб подзвонив, як дійде додому, але побоялася. Подумала, раптом перестрінуть і по номеру вийдуть на мене. Нікому з людей не розказувала, що Микола у мене був. Проте з тих пір, як пішов, і дня не минало, щоб його не згадувала. Дуже переживала. Ото ввечері перебалакаємо з синами — дійшов чи не дійшов.

Приїхали з подарунками

Минуло тижнів три, дзвонить незнайомий номер: «Здрастє. Валентина Петрівна, з вами хотіли поговорити з Довжика». Я на радощах закричала: «Коля дійшов?» А вона каже: «Значить це ви, якщо питаєте за Колю». Це дзвонила його сестра Іра. Коля запам’ятав, що стояв на металевому мосту. Чомусь думав, що був у Бурівці. Сестра спочатку подзвонила в адміністрацію в Ріпки, а звідти вже на Вишневе, а там сказали, що місток тільки може бути в Буянках у Риді. І їй дали мій номер.

Тричі вони приїздили шукати могилу. Коля розповідав, кудою йшов. А люди з Вишневого, які допомагали з пошуками, говорили: не міг ти тудою пройти, бо там стояла російська ППО. Так і збили його з пантелику. Шукали по іншій лісосмузі, а він доказував, що були і кущі, й дерева. І тільки коли слідча приїхала, повірила спогадам Миколи. Виявилося, міг йти тудою. Пробирався при місяці. Чого б ті кацапи мерзли, певно, позалазили в машини і спали. Тому його і не помітили. І він пішов від тієї хати з Чумака у зворотному напрямку і привів їх до могили. Там лежали гільзи від патронів, скотч, який він зняв з ніг і очей. Через тиждень, як братів поховали, приїздили Іра з Колею і їхні друзі. Мені подарунки привозили і я з ними їздила до ями. Там ще колоша з бурка стояла, певно, як одного з братів штовхали у яму, тоді й злетіла.

— Якби час повернути назад, що б для Колі тоді ще зробили?

— Напевне б, рани обробила.

— Коли росіяни виходили, вірили, що це звільнення?

— Їдуть та й їдуть, а куди….

Війна ж не закінчилася, за кілька десятків кілометрів стріляють. Влітку навіть від звуку чужинських дронів прокидалася. Воно летить і дир-дир-дир як мопед.

— Як відреагували у селі, коли дізналися, що ви не побоялися допомогти Миколі?

— Не знаю. Одні казали: добре ж як росіяни назовсім вийшли. А якщо вернуться і до тебе прийдуть.

Відказала, я нічого поганого не зробила. Вважаю, за будь-яких обставин потрібно залишатися людиною.

Джерело: "Вісник Ч", авторка Валентина ОСТЕРСЬКА. Фото автора

"Час Чернігівський" писав про цей злочин росіян: Розстріляний росіянами Микола Куліченко зі зв’язаними руками й ногами вибрався з могили

Схожі новини

По чім на місцевому ринку Чернігівщини бройлери, качки і курчата

18 КВІТНЯ 2024, 19:23

Група «Прозорість і підзвітність» посилить контроль за закупівлями

18 КВІТНЯ 2024, 18:07

Фото

Чернігівка відкрила кондитерську у Лондоні

18 КВІТНЯ 2024, 17:13

У Ніжині відкриють магазин Епіцентр формату Express

18 КВІТНЯ 2024, 16:13

Носівка у жалобі за загиблою поліціянткою Аліною Миколаєць

18 КВІТНЯ 2024, 15:08

Загинув на плацдармі біля Кринок: рідні просять за петицію щодо звання Героя

18 КВІТНЯ 2024, 14:09

Троє чеченських військовослужбовців дістали поранення під час обстрілу Брянщини

18 КВІТНЯ 2024, 13:51

ТОП-переглядів