23-річна Тетяна Яковенко зі Сновщини вивчилася на тренерку з волейболу, бо переконана: цей вид спорту - це не просто покидати м’ячик, як дехто вважає, а цікава спортивна гра, посмакувати якою можна, лише знаючи її ази. У Корюківці набирає групи тих, хто любить волейбол або хоче йому навчитися. З дітьми вона займається в секції волейболу Корюківської ДЮСШ, з дорослими – у свій вільний час.
Ніколи не кажи «ніколи»
Тетяна упевнювалася в цьому вже багато разів. Посміхається, коли згадує, що під час навчання в школі в своїх рідних Нових Боровичах на Сновщині навіть не планувала стати вчителькою, викладачкою чи тренеркою. Їй більше подобалася фармація, косметологія, маркетинг і менеджмент. Але сталося саме так, як вона не планувала.
- Подавала документи в різні заклади, - розповідає Таня. – До деяких пройшла навіть на бюджетну форму навчання, але обрала Національний університет фізичного виховання і спорту України, куди, по суті, могла не вступити, бо …пропустила творчий конкурс.
Я чекала якогось дзвінка чи повідомлення з вишу, а воно, виявляється, надійшло в електронний кабінет вступника. Та оскільки на обрану мною спеціальність тоді бракувало студентів, мені зателефонували й запропонували пройти творчий конкурс окремо, в інший день.
Два роки навчалася платно, на контрактній основі, а потім перейшла на бюджетну форму. Закінчила бакалаврат за спеціальністю «Тренерська діяльність в обраному виді спорту (волейбол)», а потім і магістратуру – «Екологія спорту».
Тетяна Яковенко обрала таку професію, завдяки своєму шкільному вчителю фізкультури й спортивному наставнику Анатолію Сірому
- Завдяки Анатолію Олександровичу, у нашій школі всі діти були спортивними, - запевняє Таня. – Він був різнобічним учителем, усі теми й дисципліни ми відпрацьовували від «а» до «я», і це було так цікаво! У моєму класі, де навчалися п’ятеро дівчат і п’ятеро хлопців, дівчата десь до сьомого класу вигравали в футбол у хлопців.
Тані непросто говорити про свого колишнього шкільного вчителя, який згодом став сільським головою, а потім – старостою. Бо минуло вже понад два роки, відколи Анатолія Сірого просто з робочого кабінету викрали російські військові. Про долю чоловіка, який відкрито перешкоджав окупантам на початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, досі не відомо нічого.
Тренерка-викладачка
До вересня 2022 року волейбольна ніша в Корюківській ДЮСШ була незаповненою. У цей заклад і влаштувалася Тетяна Яковенко, яка ще декілька місяців паралельно і навчалася в магістратурі, й працювала.
Тетяна Яковенко
- Непросто було набрати дітей,- зізнається Тетяна Юріївна. – Ходила по школах, роздавала запрошення, писала про набір на своїх сторінках у соцмережах. Чимало дітей, які мають бажання займатися, - з інших населених пунктів, а тому не можуть відвідувати заняття, які починаються в другій половині дня, бо автобус чекати не буде.
Спочатку тренувалися в спортзалі третього ліцею, але нам не вистачало місця, бо зал доводилося ділити тренерам із волейболу, футболу й легкої атлетики, тож мені випадало лише три дні, а груп – чотири. А тоді ще й світло вимикали. Згодом я попросила дозволу тренувати на базі першого ліцею. Щиро дякую директорці закладу Ларисі Лізіній, яка пішла мені назустріч і дозволила проводити тренування у спортзалі ліцею.
- У мене чотири групи вихованців віком від 6 до 14 років, яких я треную шість разів на тиждень. Є й індивідуальні заняття з дітьми. Для нас це чудовий варіант. Єдиний мінус – нема укриття, тож під час повітряної тривоги батьки забирають дітей додому.
Тетяна зазначає, що батькам, чиї діти хочуть займатися волейболом, варто звернутися у ДЮСШ або зв’язатися з нею телефоном (097)61-99-589 чи написати їй у Фейсбуці чи Інстаграмі. Зауважує: для занять волейболом багато не треба. Окрім бажання, лише змінні одяг і взуття. Причому, каже, підхоже й якісне взуття – легкі кросівки з високою підошвою - часто можна знайти у секонд-хенді. Пізніше бажано б придбати наколінники, адже падати у грі в волейбол доводиться часто.
- Набір дітей так чи інакше, але доводиться проводити постійно, - каже Тетяна Яковенко. – Бо щоб зрозуміти, чим дитина хоче займатися, їй треба спробувати багато напрямів. Так і з волейболом. Хтось зацікавлюється, знаходить тут однодумців і друзів, а дехто й відсіюється. Це нормальний процес. А нині ще ж і весна надворі, тож особливо підлітків дуже складно втримати на заняттях. Та нічого, як стабільно потепліє, перейдемо займатися на корти і «дитячий пляж».
Тренерка говорить, що надзвичайно важливо, коли батьки підтримують і поважають вибір своїх дітей, цікавляться їхніми заняттями, приходять на тренування, відвідують змагання. Каже, їй особисто в шкільні роки цього бракувало: «Хотілося, щоб і мої рідні бачили, як я граю! Утім, ні мої батьки тоді, ні мій коханий нині ніколи не були на моїх іграх».
Волейбол для дорослих
Це вже як хобі для молодої тренерки. І можливість напрацювати певний досвід. Хоча, зізнається, з дорослими працювати складніше.
- Особливо з тими, хто переконує, що вміє грати в волейбол, - сміється. – З тими, хто йде навчитися, - легше, бо вони мають бажання щось робити, прислухаються. Я вимоглива тренерка як з дорослими, так і з дітьми. - Не люблю, коли гравці в’яло пересуваються по майданчику. У мене пів години – розминка, пів години – основна частина, вправи на техніку, і десь стільки ж – на саму гру. Коли гравці вже навчилися ставити руки, вміють передавати м’яч, тоді й азарт з’являється, - переконана Тетяна.
Близько чотирнадцяти дорослих нині мають бажання займатися волейболом, але зібрати всіх одразу дуже складно, бо в кожного – робота, в більшості – сім’ї. Тому всіх охочих Тетяна Яковенко запрошує долучатися до їхньої команди:
- Волейбол – це не покидати м’ячик. Це – взаємодія, гра в команді, відчуття плеча, хороша фізична форма. Зріст і навички – неважливі. Невисокого зросту гравці на деяких позиціях значно маневреніші. Тож це такий стереотип, що всі гравці у волейболі мають бути високими. А тих, хто не вміє грати, навчимо.
Мрія
За неповних два роки роботи її вихованці ДЮСШ нечасто брали участь у волейбольних змаганнях. Тренерка переконана: щоб гідно себе показати, треба тренуватися бодай років три, щоб діти відчували себе сильними поряд із суперниками.
Утім, навіть за перший рік її роботи, команда спортивної школи показала непогані результати – третє й четверте місця на турнірах у Бахмачі та Чернігові. Брали участь і в турнірі пам’яті Олега Науменка в Холмах.
- Мені дуже подобається, як спортивно бережуть пам’ять про свого захисника в селищі, - каже Тетяна. – А я мрію про турнір імені Анатолія Сірого, мого вчителя, надзвичайного спортсмена та неймовірної людини. Анатолій Олександрович заслуговує на це.
Захоплення
Очікувано, що тренерка з волейболу й захоплення має активні. Тетяна пів року займається йогою, долучилася до групи корюківчанки Юлії Нековаль. Задоволена, бо почувається здоровішою, зникли болісні відчуття у спині, з’явилося більше енергії та сил.
Разом зі своїм коханим люблять їздити на риболовлю. Таня поки незаміжня, але вже заручена. Її обранець, 30-річний Влад Литвин, начальник виробництва ТОВ «Слав Форест», розділив захоплення її батьків бджільництвом, а тоді заохотив до нього й Таню.
- Тато якось так непомітно для мене зацікавив Влада пасікою, що ми тепер купили вулики і пасічникуємо разом із моїми батьками, - каже Таня. – Приїжджаємо робити вулики, рамки, мед качати. Правда, зараз усе тримається здебільшого на мамі, бо тато служить. Ну, й ми ж допомагаємо.
Таня та Влад виготовляють на продаж мед із різними горішками. Причому, кожному виду горіхів пасує окремий мед – акацієвий, з різнотрав’я, гречаний тощо. Також користується попитом їхній мед у стільниках – невеличкі подарункові рамочки, які дарують не лише настрій і задоволення, а й здоров’я.
Джерело: "Сусіди.Сity", авторка Наталія Рубей
"Час Чернігівський" писав про таке:
