Після обстрілів Семенівки 30 грудня місцеві виїжджають у Погорільці. Від центру громади до села — 19 кілометрів.
— До нас, слава Богу, не долітає, — каже Наталія КРИЩЕНКО, староста Погорільців, — але гупає з усіх боків. Як не Семенівку, то Орликівку гатять. Після страшного обстрілу Семенівки (того дня нарахували 19 прильотів, загинув 32-річний Олег Грузький. «Вісник Ч» про це писав 4 січня. — Авт.) до нас переїхало дві родини з маленькими дітками. Оформили їх у себе як внутрішньо переміщених осіб. Є переселенці з Херсонщини, Нікополя, Запоріжжя. Переїхали в батьківські хати. З Орликівки до нас перебираються.
Кожен обстріл Семенівки ми чуємо. Сьогодні, — говоримо третього січня, — знову бомбили центр громади, прикордонні села. Наші жителі налякані. Ніякого новорічного настрою не було. Навіть ялинок у хатах не ставили. Можливо, лише ті, у кого є маленькі діти. У всіх інших — звичайні будні. Чекали і боялися, аби пережити 31 грудня та 1 січня. Наші — страшно таке казати — звикли до вибухів. А коли затишшя, то ще більше боїмося. Починають зранку, з шостої, восьмої. Декілька годин тиші. Тоді знову гатять. А як тихо, думаємо, чого затихли, що ще приготували.
І в наших Погорільцях не сидять. Наші дві багатодітні родини виїхали за кордон. А старші не хочуть кидати домівку.
— Чи є в Погорільцях вільні будинки для тих, хто з Семенівки?
— Є. І в сусідніх з Погорільцями селах. Якщо хтось захоче облаштуватися, знайдемо.
Привозять і гуманітарну допомогу. Макарони на всіх жителів прикордонних сіл. Дрова інвалідам, переселенцям, матерям-одиначкам, малозабезпеченим сім’ям.
Джерело: Юлія СЕМЕНЕЦЬ, "ВІсник Ч"
