Сергій КОРОТИЧ, травматолог, разом з дружиною Оксаною, педагогом, сином Артемом, школярем, півтора місяця тому переїхали з великого Харкова в маленьке місто Сновськ.
«У Сновську я і хірург, і травматолог, і уролог»
У Харкові Сергій Коротич працював травматологом в обласній клінічній травматологічній лікарні на амбулаторному прийомі. У Сновську Сергій Миколайович — травматолог у стаціонарі.
— Раніше я займався амбулаторною травмою, — розповідає лікар, — лікував артрози (захворювання, коли втрачаються рухові функції суглоба), зв’язки, незначні переломи, вивихи, рани, забиття, робив перев’язки, вправлення, операції, що потребують тільки місцевої анестезії. Тепер маю змішану практику — у Сновську я і хірург, і травматолог, і уролог. Ще не було звернень як до проктолога (як до лікаря, котрий лікує товсту кишку, задній прохід), корюківська лікарня цим займається.
У Сновську з амбулаторними травмами приходять у поліклініку. Та в травмпункт.
— Там обезболять, вправлять, накладуть гіпс, — пояснює співрозмовник. — У відділення потрапляють з серйозними переломами, вивихами. У хірургічне відділення сновської лікарні звертаються і містяни, і селяни. А з початком широкої війни — і бійці ЗСУ. Упав з висоти, переламав руки, ноги, пальці. Багато різаних ран, і не тільки у військових.
«Корова рогом поранила жінку в молочну залозу»
Сергій Коротич називає травми, з якими зверталися до нього вже у Сновську:
— Корова рогом поранила жінку (їй за 70) в молочну залозу так, що можна було закинути її на плече — настільки розтягнула. Повезло, що ребра цілі. Залозу підшили. Призначили антибіотики. Уже вдома, спостерігається у нас.
Бензопили, болгарки — без цього не обходиться. Відрізають, відрубують пальці. Уночі надійшов пацієнт з рубаною раною. Рубав удень, об 11 вечора вирішив закінчити, вийшло невдало.
— Мені дуже подобаються соснові ліси, я насолоджуюся ними в Сновську, — щиро ділиться Сергій Миколайович. — Раніше сюди багато приїздило з білорусі, росії. Ліси добре впливають на здоров’я. Свіже повітря, особливо хвойне, благодатно діє на стан шкіри. Усі, хто стежить за собою, моложаво виглядають, повірте. Якби ви бачили, як у великих містах... Мало того, що майже у всіх серцево-судинні хвороби. Постійно кудись спішиш, біжиш, кисню немає, кругом асфальт. Серцево-судинні недуги є наслідком нервових перевантажень. І куріння, п’янства, малорухливості. Усе разом провокує. Та на першому місці — екологія.
Зараз же за місто (має на увазі Харків) нікуди не поїдеш. Навколо все заміновано. Раніше ми виїжджали, де сосни, пісок, — до селища Старий Салтів. Там зараз мосту немає, у лісах міни. За Старим Салтовом відразу Вовчанськ (п’ять кілометрів до кордону з росією). А справа — Куп’янськ (40 кілометрів до кордону).
«У Липцях, де батьківський дім, заміновано»
Їхати в північне прикордоння Коротич не боявся:
— Прильоти кругом можуть бути. І на півночі, і на півдні, і на заході. У виборі спирався на те, що мені подобається тут. Мені 46 років. Я родом майже з цих країв. З Борзнянщини, село Головеньки. Малим з Харкова приїздив до бабусі й дідуся. І літом на канікули, і зимою на канікули, і на вихідні, і на празники. І бабусі, дідусю допомагав. Возили, як було прийнято, на дизелі з Дочі до Гомеля цибулю, часник. І в Батурин возили, і в Обмачів (село Батуринської громади), копійчину заробляли. Я мопед купив тоді, у 80-х. Це модно було.
Рибу ловили, коли розливався Сейм, — згадує. — Кругом родичів багато, у селах Кербутівці, Нових Млинах. Коли річка розливається, усі на човнах плавають. А вода піде назад, озерця лишаються, риби багато. І ми в цих озерцях її ловимо. Сейм дуже красивий. Красивіший за Снов (і Сейм, і Снов притоки Десни). Обривисті береги, піщані коси, просторі пляжі.
У Головеньках народилися й виросли мої батьки. Нині живуть і працюють у Харкові. Мати, Валентина Миколаївна, лікар. Батько, Микола Васильович, інженер. Не хочуть переїжджати. Багато чого нажили. І дім є свій. Живуть у квартирі в місті, а дім — у Липцях, на кордоні з білгородом (село Липці з 24 лютого по 11 вересня 2022 року було окуповане). Навіть поїхати туди не можуть. Я б і мопед свій сюди забрав. Та там усе заміновано. За пропусками тільки пускають. Батько взяв пропуск. Але що толку. Нікуди ні вийти, ні піти.
У Харкові і донька старша, їй 19 років, лишилася. Вийшла заміж, там і працює, і вчиться. І зять там працює. Позавчора дзвонили, розказували про чергові обстріли. Воно постійно було. Зараз активізувалося. Особливо, як з’явилися оці дрони (безпілотники). Раніше тільки ракети С300 по Харкову били.
«30 тисяч гривень у місяць немає»
Вакансію лікаря в Сновську Сергій Коротич знайшов на сайті work.ua (робота. ю.ей). Зідзвонився з генеральною директоркою сновської лікарні Іриною Якубовською:
— Я обговорив свої питання, дружина — свої. Вирішили переїхати. Їхали 13 годин, через Полтаву.
Оформилися внутрішньо переміщеними особами (ВПО). Тобто тими, хто вимушено переїхав, кого з місця зрушила війна (усі ВПО отримують щомісячну допомогу від держави: дорослі дві тисячі гривень, діти та особи з інвалідністю три тисячі гривень).
Коротичі нині винаймають квартиру у двоповерховому будинку. Є перспективи і з власним житлом — мерія пообіцяла. Гроші є, але недостатньо. Родина чекає. Адже за великим містом Сергій Миколайович, каже, не скучив:
— Я такий, що люблю спокій, тишу. А жінка казала: «Ні-ні, не хочу переїжджати». А потім сподобалося. Оксана з Харкова, а теща моя з Диканьки на Полтавщині. Оксана вже працює. Вона педагог. У Харкові працювала в обласному дитячому палаці культури. І тут — у дитячому палаці культури. Там була організатором дитячих свят. Методистом від освіти. А тут — від культури. Зарплата в культурі менша, ніж в освітян, — відмічає.
Тобто все навантаження щодо заробітку — на главу сім’ї. Перший місяць, червень, коли не було чергувань, отримував голий оклад. У липні вже з’явилися чергування. А це суттєвий приробіток. Та 30 тисяч гривень у місяць (таку зарплату з окладом та чергуваннями офіційно заробляють лікарі в деяких районних лікарнях області) немає.
— Зараз же гроші ходять за пацієнтом, — нагадує Сергій Миколайович. — Фонд лікарні залежить від кількості наданих послуг, від кількості звернень. У великих лікарнях послуг надають більше. У Харкові ендопротезування є (штучні суглоби), артроскопія (операції через проколи, переважно в колінних суглобах), металоостеосинтез (з’єднання пластинами).
— Усе це є в Чернігівській обласній лікарні, у другій міській чернігівській, — зауважую. — Навіть на базі онкоцентру приїжджі ендопротезисти працювали.
— Операції на тазу при переломах таза — впевнений, що в Чернігові такого немає. Тільки в Києві. А в Харкові було.
«Ми майже як церква»
Сергій Коротич у професії не розчарувався:
— Якби можна, якби на це був час, щоб кожен провчився в медуніверситеті — не обов’язково ставати лікарем, але щоб грамотність була, — а тоді отримував би другу спеціальність, то я б пішов у духовну семінарію, — ділиться думками. — Задля духовного спокою, духовної допомоги людям. Хоча й тут, у лікарні, людям допомагаєш — ми майже як церква. Кажу хворим: «Якщо ми не потрібні, ідіть до церкви». Хто розуміє, хто ні. Деякі пацієнти приходять і не стільки хочуть лікування, скільки поговорити. Я кажу: «Батюшка вислухає і духовні цінності вам надасть. А ми лікуємо».
Звісно, що лікування важливе, але важливіша профілактика, — нагадує. — Я не курю. І завідувач відділенням Євген Дузенко не курить. Я ніколи не курив. Спортом займався. Кандидат у майстри спорту по плаванню. Різні стилі освоїв: брас, кроль, батерфляй. Найбільше люблю кроль (плавання саженками).
Футбол любив, за інститут грав (я харківський медичний закінчив). У волейбол грав. Фізичні дані дозволяли. Мій зріст 1,90. Турніки дуже любив: усе робив на них і на брусах. І висіти на турніках любив. До слова, при міжхребцевих грижах виси протипоказані. Бо м’язи розслабляються, куди ця грижа зайде, вийде, незрозуміло. Якщо ж немає гриж, повисиш — навантаження знімеш зі спини.
Зупинився на велосипедному спорті як любитель. Придбав хороший велосипед, німецький, новий. Щоб можна було переключати швидкості. Я Харковом їздив тільки на ньому. Жінка велосипедистка, хлопцю ми також купили. Велосипеди у Сновськ не привезли, а пересилка дорога. Переслати один велосипед півтори тисячі гривень коштує.
300 тисяч гривень на житло, 100 тисяч гривень підйомні.
— Зараз майже кожна лікарня потребує лікарів, — відмічає Ірина ЯКУБОВСЬКА, генеральна директорка Сновської центральної районної лікарні. — Нам ще треба і хірурги, і анестезіологи. Маємо можливість прийняти.
Усі намагаються забезпечити і житлом, і підйомними. У нас так само. Була доплата 50 відсотків від зарплати молодим спеціалістам упродовж року. Та її скасували, коли підняли зарплату — там, де ведуться бойові дії, заробітна плата лікаря 23 тисячі гривень.
Лишилися лише підйомні, 100 тисяч. І 250 тисяч — на житло. Або підйомні, або житло. А воно є і за шість тисяч доларів (220 тисяч гривень), і за вісім (300 тисяч гривень), є і за 14 (більше 500 тисяч гривень). І це без ремонту. Житло подорожчало. Прикордонна зона. Багато військових. До них сім’ї приїжджають. Навіть винайняти квартиру буває проблематично.
— 4 серпня буде сесія, ставитимемо питання про збільшення на 50 тисяч гривень суми на житло, і на 50 тисяч гривень — підйомних, — додає Олександр МЕДВЕДЬОВ, міський голова Сновська. — Має бути 300 тисяч на житло і 150 тисяч гривень підйомних.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Тамара КРАВЧЕНКО. Фото автора
"Час Чернігівський" писав про лікарів:
