За півроку Євгенія ІВАНОВА двічі була на операційному столі під скальпелем Тетяни ГІЗЬО, завідувачки хірургічного відділення Козелецької лікарні інтенсивного лікування.
Тетяна Володимирівна оперувала пацієнтку з приводу защемлених гриж.
— Якби не ви, то мені б жаба цицьки дала*, спасибі за ваші золоті руки, — дякує Євгенія Кирилівна Тетяні Гізьо.
До цього пацієнтка була в броварській лікарні — оперувала ободову кишку (основну частину товстої кишки). Чому в броварській? Бо живе в селищі Калита Броварського району.
А дев’ять років тому в київському Національному інституті серцево-судинної хірургії імені Амосова Євгенія Іванова ставила два клапани на серці.
— Я в молодості до них зверталася, казали: «Вам доведеться операцію робити». Але дожила майже до 70, тільки тоді мене прооперували. Питають: «Хочете жити?». Кажу: «Хочу». — «То збирай, бабо, гроші».
Тож Євгенії Івановій є що й з чим порівняти.
— Дочка мене спрямувала сюди, бо тут спокійніше. Колись моя донька, Валентина, в козелецькій лікарні працювала акушеркою, — каже Євгенія Іванова.
Рука у неї зламана. Ще й синці не зійшли. Закритий перелом шийки плечової кістки. У квітні впала внаслідок інсульту.
— Я трудівниця з молодості, — каже про себе. — А тепер мені так образливо, що я руку поламала. Ну, добре, що лишилася жива.
Мені й перед цим випадком було погано, — згадує. — Але тоді я не впала. А наступного разу не встояла. Встала зранку, постіль поміняла. Люблю чистоту. І свідомість втратила. Добре, що з балкона не випала, бо я саме там лежала. Не знаю, як прийшла до пам’яті, кричала: «Допоможіть!» Ніхто з сусідів не відгукнувся. Ну, Господь врятував мене.
Тепер тільки трохи рукою володію. Оце так вона піднімається, ледь-ледь. Я її майже не чую. Пальчиками трохи ворушу. Із-за клапанів, сказав лікар, не можуть ні руки, ні плечика мені оперувати. Великий наркоз не витримаю.
Але ж у суботу 25 травня була операція з приводу грижі. Євгенія Іванова розказує, який дали наркоз:
— Обколюють до пояса, і тільки тоді лізуть у живіт. Я лежу, чую, балакаю, бачу, але половини мене ніби нема.
Розказує, як відчула цю грижу:
— Де пуп — Валі, доньці, кажу: «Там щось ніби відірвалося». День, два так. Лежати ж постійно не будеш. Я встала, пішла на базар. Тільки кефір купила, ледве вернулася. Донька привозить мене в Козелець. І до вечора прооперували.
Грижі — одна й друга — з’явилися після операції на ободовій кишці.
— Вивели стому, — показує збоку калоприймач.
Калоприймач ніби біла округла кишеня. Вона, простими словами, з’єднана через дірочку в животі з кишкою. Відкручується, міняється. Ніякого запаху. Все чисто. Але ж як не хочеться з ним ходити! До того ж калоприймач — не єдина проблема. Є цироз печінки, ускладнений асцитом (накопиченням рідини), печінково-клітинною недостатністю.
— Я стала водою набираться, — журиться жінка. — Періодично збирається рідина в животі. Отак і живу, так і житиму. З кульком (калоприймачем) так і буду ходить. Не можуть нічого зробить. А все через ці два клапани. Не витримаю велику операцію. Та й у животі, кажуть, не можна нарушать.
Розказує, що зараз якраз зійшла вода. А взагалі, вже кілька разів донька сюди, в Козелець, привозила на парацентез. Процедуру, що дозволяє видалити рідину з живота.
Рідина зійде, інші проблеми загострюються.
— Отакі вени в мене, — показує покручені, вип’яті на ногах судини. — Від роботи, від мішків. Хіба я думала, що на старість так сяду...
На дочку надіюся, — продовжує. — Валя одробила свої роки в медицині. Їй дали пенсію. Тепер я сіла на її руки. Якби не вона, то я точно з четвертого поверху спустилася б уже назавжди. Я з близнят. З 1948 року. Сестра вже 30 років на кладовищі лежить.
— Донька забере вас додому, то не пускатиме на город, — хвилюється за пацієнтку лікарка.
— Я не піду вже туди, Володимирівно, — каже жінка. А по очах видно, що її тягне до роботи. — Дача в мене за два кілометри. Колись велосипедом їздила. Вже три роки не сідаю на нього. Встала в шість ранку і пішла пішки. Походила, бур’янці порвала. Ну, тепер уже й цього не робитиму. То колись три городи орала, картоплю возила. Дітей на ноги ставила. Одну й другу. Валю й Люду. Свекруху до себе забрала. У 55 лишилася без чоловіка. Був інвалідом. Їхав на роботу, і його збив трактор причепом. Я вісім місяців сиділа біля нього, з них чотири місяці — в палаті. Голову травмував. І руки правої не було.
«Євгенія Кирилівна у нас борець»
— Незважаючи на супутні тяжкі моменти, довелося оперувати защемлену грижу, — каже Тетяна Гізьо. — І перший раз, коли донька привезла матір із защемленою парастомічною грижею**. І вдруге, коли донька привезла матір з іще однією защемленою вентральною грижею***. Теж прооперували. Євгенія Кирилівна у нас борець, — хвалить характер.
*Кажуть, що колись жаби мали груди, але молоко їхнє було дуже небезпечне.
** Парастомічна або парастомальна грижа — випинання черевної стінки біля колостоми — штучно виведеної назовні, на передню стінку черевної порожнини, ділянки кишківника.
*** Вентральна грижа — післяопераційна грижа, випинання на місці післяопераційного рубця.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Тамара КРАВЧЕНКО. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Операція, дієта, фітнес і город: як скидають зайву вагу. Досвід чотирьох жителів Чернігівщини
- Ганна Липко з Коропа одужує після видалення нагноєної нирки
- Дірку в грудях чоловіка ніжинські хірурги залатали спеціальною сіткою
