— Як почувається Микола Олексійович? — звертаюся до Параскеви Кудренко у Кобилещині. Це невеличке село старостинського округу Володькової Дівиці Носівської громади. А тітка Паша — родичка 61-річного Миколи Євмененка. У Кобилещині в нього батьківська хата.
— Кажуть, нормально почувається, — відповідає тітка. — Навідувався в село. А то в Ніжині. Там квартира. В Ніжині і дружина його.
Миколі Євмененку ніжинські хірурги врятували життя. Про це знають і в Кобилещині, і в Володьковій Дівиці. Він місяць лежав у лікарні. Чоловіку зробили унікальну операцію — залатали спеціальною сіткою розірвані пострілом груди.
Дуло рушниці наставив собі в серце, зліва. Притулив — і натиснув на спусковий гачок. Серце, слава Богу не зачепив. Дуло змістилося. По-перше, віддача. По-друге, руки трусилися. Кажуть, був випивший. І дуже розстроєний через онкологію в дружини.
У ніжинську міську лікарню привезла «швидка». Груди пробив так, що розтрощив на дрібні уламки два ребра і поранив легеню. Утворилася дірка діаметром близько 10 сантиметрів. Більш ніж на пів долоні. Просто так її зашити, як рвану рану, було неможливо. Зупинили кровотечу і наклали латку.
— У мене була сітка стандартного розміру — 15 на 20 сантиметрів, — розказує Олег БОЙКО, кандидат медичних наук, лікар-хірург вищої категорії, завідувач хірургічного відділення Ніжинської міської лікарні імені Миколи Галицького. — Сітка, яку зазвичай накладаємо на черевну порожнину, коли оперуємо грижі живота. З одного її боку науково розроблене покриття. Воно створює безпечний контакт внутрішніх органів з цією сіткою. Не прилипає, не викликає запалення.
Пацієнтів з вогнепальним пораненням не було в ніжинській лікарні вже два роки, з часу широких бойових дій на Чернігівщині. А з подібною травмою, певно, не було взагалі. Принаймні, Олександр ПЯТКОВСЬКИЙ, досвідчений хірург, екс завідувач хірургічного відділення, сказав, що раніше такого не робили, таку методику не застосовували.
Олександр Пятковський асистував Олегу Бойку. У складі бригади була також лікар-інтерн Іванна Лях та медсестра Інна Колесник. Анестезію забезпечував Павло Тітовець. Операція тривала три години. Приблизно з 10 ранку до обіду. За лікування пацієнт не платив. Безкоштовною для нього була і сітка.
— Як придумали, що можна сітку використати й так?
— Оперуєш, і в процесі роботи вже думаєш, як знайти вихід, — говорить Олег Бойко.
Перш за все треба було зупинити кров, — нагадує лікар. — Є різні методики зашивання. Легеня зашивалася П-образними швами. За допомогою вікрилових ниток. Це так званий атравматичний (не травматичний) шовний матеріал, який мінімально травмує тканини. Не прорізається нитка й не ріже паренхіму, тканину, яка є основою легень.
Оперуючи, користувалися електрохірургічним апаратом, який припікає судини. У наслідку виникає коагуляція — кров згортається. Електрохірургічних коагуляторів, якими ріжуть і водночас припікають, у ніжинській лікарні кілька, можна вибрати залежно від ситуації.
— Ми повидаляли всі уламки ребер, некротичні тканини м’язів, підшкірножирової клітковини, плеври, — розповідає хід операції Олег Григорович. — Коли ці, нежиттєздатні внаслідок вогнепальної рани, тканини видалили, утворився дефект близько 10 сантиметрів в діаметрі.
Перед тим, як установити сітку, виконується модулювання. Вирізаєш її майже по розміру дефекта. З припусками на шов три-чотири сантиметри. По діаметру, якщо кругленька. Створюємо, грубо кажучи, латку.
Пришивається ниточками, які не розсмоктуються. Їх не витягують. Вони, як і сітка, свого роду внутрішній протез.
Винахідливість ніжинців вразила колег. Наприклад, Григорій РАЗНОВАН, генеральний директор Менської міської лікарні, колишній співробітник ніжинської, вважає, що подібне лікування можна застосовувати і в інших випадках:
«Треба поділитися досвідом з колегами і допомогти рятувати життя не тільки таких самогубців, а, насамперед, наших захисників і захисниць».
Авторка: Тамара КРАВЧЕНКО, "Вісник Ч"
"Час Чернігівський" писав про таке:
