Валентина ЗАХАРЕНКО з Деснянки Новобілоуської громади варить картоплю для хазяйства, гріє воду для прання на грубці у дворі.
— Ось гуси мої, — показує на десяток гусей, які ходять за господинею у дворі. — Їм і варю. Усюди за мною: у дворі, на город. А як виходжу з хвіртки, кричать, що страх.
Грубку зробив мій покійний чоловік Микола. У 2009 чи 2010 році. Помер хазяїн у 2011 році. У матері був, затопив у хаті котел. Грів газом і дровами. Як так вийшло, що котел вибухнув… Отримав сильні опіки. Грубку вже трішки підмазувала. Бо з роками розвалюється.
— Чим топите?
— Іглицею, — виносить Валентина Михайлівна з сараю жменю соснової іглиці. — Не знаю, як вона по-научному називається, а ми по-сільському говоримо. У лісі в мішок нагребу. Сухенька. Добре розгорається. А зверху гілля кладу. Усяке. З калини, — киває на кущ, що росте у дворі. — З верби, яку обпиляли, щоб дроти не порвала. Попиляли, порубали, у сарай заховали. А дрібне біля грубки складаємо.
Сьогодні господарству готую. Грію воду, щоб попрати, доки тепло, — показує на невелику оцинковану балію з білизною. — Іншим разом можу цибулю посмажити, супчик, борщ зварити.
— І взимку?
— Ні. Холодно. Спробуй на вулиці довго простояти. Як тільки холодає, грубку консервую. Накриваю целофаном, щоб снігом не прикидало. Собі їсти готую в хаті. У печі в глиняних горщиках.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Брати продають бабусині пиріжки: почім випічка і на що збирають гроші
- Переселенці з-під Покровська живуть на Чернігівщині: вчать українську та ганяють лосів з городу
- У 52 роки знайшла трьох братів і сестру
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
